Кіт-дикун

Після кількох днів плавання Великим океаном прямо з курсу з'явилися перші острови. Спочатку експедиція збиралася пропливти повз, але кошенята Пиш і Киш, які втомилися від навчання, попросили перепочинок у вигляді екскурсії на один з них. Адже попереду очікувалося багато днів подорожі водою без відвідування суші.

Для висадки вибрали невеликий, але зелений острів, на якому, за інформацією з мережі, має бути джерело води. Там було вирішено влаштувати пікнік зі справжнім багаттям і ночівлею.

— О! Це чудова ідея — відвідати місцевий острів! Тут можна зустріти морські видри. Ця група островів так і називаються Видрові. Ці тварини дружні до всіх, у тому числі до людей та котів. До них можна близько наблизитися, щоб спостерігати їхній спосіб життя, — сказав Пра і повернувся до кошенят. — Цим і займемося!

І справді, коли яхта стала на якір недалеко від безлюдного острова й мандрівники почали на антигравдосках перелітати з палуби на сушу, серед морської гладі помічено невелику групу видр. Пра з кошенятами, після того як перевезли свої речі на берег, вирішили підлетіти до них ближче. Вони хотіли поспостерігати за ними та зробити фотографії. Але щойно коти почали наближатися до видр, ті занепокоїлися й припустили щосили якмога далі від цікавих мандрівників.

— Дивно, — сказав Пра. — Така поведінка, якщо вірити довіднику, видрам не властива. Можливо, щось налякало їх?

Вдосталь погулявши узбережжям і стомившись, компанія сіла вечеряти біля вогнища. Зоряна ніч, яскраві язики вогню, тихий шелест хвиль...

Спочатку компанія розповідала анекдоти та цікаві випадки з життя. Потім Пра почав показувати на сузір'я в небі та говорити про них. Він знав про зірки все, адже він був професором астрономії та доглядачем обсерваторії. Туман показав у небі зірку, якою можна орієнтуватися вночі морякам. Потім він почав грати на гітарі моряцькі пісні, а кошенята почали танцювати та веселитися навколо багаття. Через кілька пісень до них приєдналися дорослі коти та люди, навіть Пра. Він досить хвацько для своїх років стрибав і танцював. Потім Поль заспівав кілька романтичних пісень, дивлячись на Мадлен. Станіслав також не залишився осторонь і зіграв на гітарі кілька пісень, популярних серед геологорозвідників.

Це була чудова ніч, напевно, одна з найкращих у житті кошенят. Такі ночі залишаються у пам'яті назавжди. Стан тихого щастя та умиротворення, яке відчували всі, найкраще висловила Урсула, яка почала мурчати. До неї буквально через пару хвилин приєдналися всі інші кішки й хорове мурчання розлилося в зоряну ніч під акомпанемент шуму моря та тріску дров в багатті. Але кошенята все частіше позіхали й Пра помітив, що всім настав час уже йти спати. Люди та кішки розбрелися по своїх наметах і міцно заснули.

Вранці, коли Мадлен та Сіма зібралися робити сніданок, вони виявили, що частина їжі зникла. З переносного холодильника щезли молоко та котячі консерви.

— Що ми тепер дамо на сніданок кошенятам? Куди зникли продукти? — засмучено вигукнула Сіма.

— Можливо, їх хтось узяв учора пізно ввечері чи рано вранці, — невпевненим голосом висловила припущення Мадлен.

Сімі довелося злітати за продуктами на яхту. За сніданком вона розповіла про зникнення їжі з холодильника, але всі члени експедиції сказали, що не брали продукти, бо наїлися вчора за вечерею.

Кошенята вирішили провести своє розслідування з цього приводу. Спостережливий Киш знайшов відбитки чужих котячих лап, які вели від холодильника в глиб острова.

— Мабуть, ми тут не одні. Острів цей не такий уже й безлюдний, — сказав кошеня Пишу і запропонував піти удвох слідами. Він уже уявляв себе таким собі Шерлок Холмсом, легендарним детективом з книг, а брата — доктором Ватсоном. Однак Пиш вже давно не вівся на авантюри Киша й почав наполягати на присутності дорослих. Він побачив Станіслава, покликав його та показав сліди. Потім довкола знахідки зібралися всі інші.

В результаті вся компанія мандрівників пішла котячими слідами, які привели її до великого дерева рів, що зростало у глибині острова, недалеко від струмка з водою. Серед його гілок на великій висоті була збудована маленька хатина.

— Він там! — сказав Туман, вдивляючись у палітурні гілки.

— Хто? — спитав Пиш, прислухаючись до підозрілого ворушіння нагорі.

— Кіт-дикун! — відповів Туман.

— Хіба такі трапляються? — здивувався Киш.

— Зрідка. Деякі коти, опиняючись далеко від цивілізації, починають поводитися як дикуни, — відповів на запитання кошеня Пра.

Люди та кішки почали звати дикуна спуститися, показували йому їжу, але все було без пуття. Дикий кіт причаївся на дереві й не думав спускатися. Так минула ціла година.

— Здається, я знаю, як змусити його спуститись, — сказав Пра. — Тільки відійдіть звідси трохи далі.

Всі сховалися в чагарниках, а Пра підійшов до дерева та почав з ентузіазмом точити об нього пазурі. Тут на нього з криком обурення кинулася сіро-біла блискавка: дикун не зміг ігнорувати суперника, що помічає його територію, і стрибнув на нього зверху.

Літній професор ледве встиг відстрибнути убік, але це не вберегло його від бійки. Сіро-білий плямистий кіт накинувся на суперника й по землі покотився клубок тіл. Убік полетіли клаптики вовни.

Пра навіть не зміг би до ладу згадати, коли він востаннє бився й з якоїсь причини. Але тіло та інстинкти не підвели його, і він дав дикунові цілком гідну відсіч.

Тут пролунав гучний пронизливий звук, — це свиснув Станіслав, — і вояки розкотилися у різні сторони. Дикуна тут же скрутили капітан Поль та Туман.

— Ага! Попався! — переможно закричав професор і відразу зніяковів під ошелешеним поглядом кошенят. Ті ніколи не бачили такої жорсткої сутички й свого пра…прадіда в такому стані. Пра відразу ж узяв себе в лапи та почав приводити себе до ладу, як ні в чому не бувало. Мадлен і Сіма стали надавати йому необхідну допомогу.

Дикому коту теж обробили рани, нагодували та замкнули в каюті. Його було вирішено відвезти до Моряцька: там би дикуна привели до тями. Але, потрапивши в цивілізовані умови та слухаючи знайому мову, кіт сам отямився. Він розповів мандрівникам наступну історію.