Суд

Зала суду була набита глядачами. Сьогодні розглядали справу ватажка піратів Шефа. Йому висунули кілька звинувачень: незаконне проникнення на Баст, втручання у свідомість людей-бастіан, крадіжку Марка Фрідмана та пограбування банку.

Решта піратів вже отримала терміни за грабіж музею. Жителі інших планет, які постраждали від піратських набігів, вимагали для них екстрадиції та довічного ув'язнення. Наприклад, аміани хотіли змусити джентльменів удачі все життя працювати на відновленні сільського господарства Ами та космодромів.

Але тут втрутився адвокат Шефа. Виявилося, що Баст уклала багато договорів з іншими планетами про торгівлю, взаємну підтримку, боротьбу з піратами, але серед них не було договору про екстрадицію злочинців. Тому покарати піратів у повному обсязі не вдалося. Вони отримали значні терміни, але не довічне ув'язнення. П'ятнадцять років вони мають відпрацювати на рибному заводі в умовах обмеження волі, а потім будуть відправлені додому, на Ямайку.

Пірати обурювалися таким рішенням суду, адже вони прилетіли до Баст забрати свої скарби. Їхня заява «Ми чесно заробили золото розбоєм!» дивно звучало у залі суду. «На Ямайці може бути голод!» — обурювалися пірати, але кішки ігнорували цю заяву та вважали піратські скарби своєю здобиччю.

Тут втрутився пес з Аргосу: «Пірати теж люди. Вони мають дітей і вони не повинні страждати від голоду». Кішкам стало соромно, що вони мали намір пропустити цей факт. «До того ж деякі планети, які пограбували пірати, перебувають у жалюгідному стані, а до вас потрапили піратські скарби. Можливо, деяку частину слід направити туди?» — продовжив свою думку Берік. Бастіани погодилися з цим і відправили на Ямайку та планети, що мали нужду, кошти та їжу.

Очікувалося, що ватажок піратів отримає максимальний термін. Але Шеф визнав не всі висунуті йому звинувачення.

— Так! Мій клієнт проник на Баст незаконно. Він і не заперечує цього, — почав свою промову пес-адвокат з Аргосу. — Але він мав вагомі причини для цього: його пограбували бастіани. Він зберігав свої цінності та піратські скарби в недозволеному для цього місці, але це не привід їх привласнювати.

— Джентльмени удачі довірили мені свої скарби, що накопичували століттями, і я облаштував для їхнього зберігання справжню печеру-скарбницю. Разом із піратськими цінностями я зберігав там свої чесно зароблені золоті злитки. Коли я дізнався, що все забрали бастіани, я звернувся по допомогу до піратів, щоб повернути їх, — вторив своєму адвокатові хитрий кіт. — Джентльмени удачі допомогли мені пробратися на Баст і я пограбував банк, де зберігалося моє золото. Але я забрав тільки свої золоті злитки, на яких нанесена голограма відбитка мого носа. Ця мітка робить золото моєю власністю, що має визнаватися скрізь. Це прописано в законах багатьох планет, у тому числі й на Баст.

— Чому ж ви не подали офіційного запиту на Баст про повернення вам вашої власності? — спитав суддя Люція.

— Каюся,— одразу почав визнавати свою провину хитрун. — Але я був обурений, що астероїд із Кристалами та скарбом привласнили жителі Баст та Шахтарської. Так, я не оформив астероїд на своє ім'я, тому що не хотів, щоб його координати десь фігурували. Адже там я таємно зберігав піратські скарби та свої заощадження. Тепер астероїд із Кристалами належить планеті Шахтарська, а скарби — бастіанам. А я ж знайшов астероїд першим! Мене нахабно пограбували!

Люцій скромно промовчав, що раніше вкрав Кристали з астероїдів Шахтарської. Він все валив на піратів, і ті не суперечили йому. Люцій з ними домовився, що якщо вони підтвердять його слова, то він сплатить джентльменам удачі гідне утримання у в'язниці та будь-яку юридичну допомогу. Його адвокат уже відмазав їх від екстрадиції й далі їм допомагатиме.

Пірати не могли претендувати на свої скарби, оскільки здобули їх у незаконний спосіб. А ось Люцій був у своєму праві щодо золотих злитків. Звинувачення ватажка піратів почало тріщати швами. До того ж Марк Фрідман відкликав свій позов, хоч і був обурений тим, як Люцій вчинив із ним. Кіт написав професору слізний лист, у якому каявся у своїх вчинках стосовно нього, називав своїм другом і співав дифірамби його генію. Фрідман не вірив Люцію, але в його голові все звучали слова, колись сказані йому котом: «Та без мене ти не побував би ніколи на Баст та інших планетах! Так і залишився б у своєму маєтку зовсім один, і ніхто не дізнався б про твої винаходи!». У них була чимала частка правди, попри те, що Люцій переслідував свої інтереси.

Люди, яких гіпнозував злодій, були громадянами планети Шахтарська. Бастіани не уклали договір про екстрадицію і з цією планетою. Тільки Марія Вертута встигла здобути громадянство Баст. Кіт приніс їй вибачення та сплатив моральну шкоду.

Люцій та його адвокат успішно відбивалися від звинувачень. Звичайно, ватажку піратів все одно світив термін, але не такий вже й великий. До того ж Люцій увімкнув свою чарівність на повну міць, і присяжні стали поблажливо дивитись на його провину. Усі спроби показати Шефа у його справжньому світлі закінчувалися невдачею. На кожне звинувачення у нього було підготовлено відповідь.

— Ви робили мешканців захоплених планет рабами!

— Але ж пірати не збиралися годувати зайві роти та хотіли вбити їх!

— Ви усували своїх конкурентів!

— Вони загрожували моєму життю! Я збивав налаштування телепортаційних приладів і вони виходили зі стрибка далеко від наших світів. Мої вороги, швидше за все, живі, але навряд чи перебувають у нашій галактиці.

— За вас пірати почали вимагати данину з багатьох планет!

— Але це було краще, аніж їх захоплювати!

— Ви є ватажком піратів!

— Ні! Я відійшов від цих справ і вів чесне життя на Аргосі! Я цього разу зв'язався з ними тільки для того, щоб повернути своє золото!

А вже про життя Шефа на Аргосі можна було співати дифірамби: чесний платник податків, меценат тощо. Послухати адвоката, то над пухнастими вухами Люція мав горіти німб. Сприятливе враження на публіку справила також поява його батьків, доброчесної котячої пари, яка нині проживає на Баст.