Пам'ятники Баст

Обмірковування планів, швидкі збори та сам шлях на Баст зайняв у піратів пів року. У цей час геологічна експедиція вже досягла планети кішок та здала всі цінності державі. Та виділила кожному члену експедиції дуже велику суму грошей і дала право вибрати собі у власність будь-який острів невеликого розміру в недосліджених частинах Баст.

Золоті зливки помістили у Котячий банк Баст. Тамтешні працівники з подивом виявили на деяких із них невидиму голограму відбитка носа якогось кота, яка є знаком приналежності. Цінні предмети іноді маркувалися відбитками пальця (у людей) або відбитком носа (кішки або собаки). Адже їхній малюнок є унікальним для кожного індивідуума. Частина Кристалів пішла у державний резерв Баст, а інша відлетіла на планету Шахтарську, оскільки вони були незаконно здобуті на її астероїдах.

Для показу решти піратських скарбів бастіани відкрили цілий музей і туди потягнувся потік відвідувачів. Ще б пак! Серед награбованих піратами цінностей були просто унікальні екземпляри: корони монархів різних планет, дивовижної краси коштовності, золоті та платинові нагороди для різних випадків та інші високохудожні вироби з дорогоцінних металів і каміння. Багатьом із них була не одна сотня років.

Перед музеєм коти вирішили поставити пам'ятник капітану Полю Мартіну — першій людині, яка прилетіла на Баст після двохсотрічної відсутності людей. Це стало початком нової віхи для планети кішок. А тепер експедиція під його керівництвом привезла гори скарбів.

Зараз у парку навпроти музею на лаві сидів мер Рибограда, товстий рудий кіт Фелікс, і сам Поль Мартін. Кіт повідомив чоловіка про те, що його хочуть вшанувати у камені. Капітан трохи зніяковів від ідеї поставити йому пам'ятник за життя, але мер заявив, що це вже вирішена справа. І тут Поль поставив коту питання, яке інколи цікавило його:

— Чому на Баст зустрічаються лише пам'ятники людям і немає жодного пам'ятника коту? Адже серед мешканців планети є чимало кандидатів, гідних різця скульптора.

— Звичайно, серед бастіан є багато відомих котів, але ж кожному з них пам'ятник не поставиш — не вистачить місця у парках. Я ось якось запропонував на зборах у мерії встановити на центральній площі поряд із пам'ятником Павлу Павленку, який відкрив Баст, скульптуру найдостойнішого мешканця Рибограда. Так мене ніхто не підтримав! — обурено казав Фелікс про наболіле.

— Чому? — здивувався Поль.

— Вони не схотіли ставити мені пам'ятник! — обурився мер. — Сказали, що є найкращі кандидатури. Кожен із них став висувати себе, своїх родичів. В результаті всі пересварилися. І так завжди: варто тільки порушити питання про пам'ятник коту або зайнятися найменуванням вулиці котячим ім'ям, як усі починають сперечатися та сваритися. Тому на Баст ви можете знайти лише пам'ятники людям. Не собакам же їх ставити!

— Ви, мабуть, дуже засмутилися, що залишилися без пам'ятника? — Поль не питав, скоріше констатував факт.

— Звичайно, ні! Я сам своїм коштом замовив пам'ятник у кращого скульптора Баст із найдорожчих матеріалів, але він недовго стояв на вулиці, — сумно відповів кіт.

— Що ж сталося? — спитав Поль.

— А ось подивіться на той бюст і скажіть, що ви бачите? — у відповідь спитав мер капітана.

— Я бачу кам'яне погруддя Павла Павленко, — після хвилинного розглядання сказав Поль.

— А ще? — спитав кіт, але капітан не знав, що й відповідати на таке запитання.

— А згори погруддя? — запитав Фелікс, але людина все ще вагалася з відповіддю.

Тут на бюст сіла пташка.

— Я бачу пташку! — пожвавішав капітан.

— А що роблять пташки з пам'ятниками? — запитав кіт і, не чекаючи відповіді від недогадливої ​​людини, обурено продовжив. — Вони на них гидять! Це жахлива ганьба: бачити, як якісь дурні птахи паскудять твоє скульптурне втілення! Я сам забрав свою статую з вулиці й вона довгий час стояла у мене вдома.

Мер скромно промовчав про те, які обурливі написи зробили на постаменті невдячні жителі Рибограда та заздрісники з міської ради.

— Тепер вона стоїть у музеї піратських скарбів як експонат. Адже вона є найдорожчою скульптурою на Баст та справжнім скарбом, — продовжив із гордістю кіт. — Бажаєте її побачити?

Меру явно хотілося похизуватися своєю статуєю перед капітаном, і той не став заперечувати. Йому й самому захотілося подивитись, що за пам'ятник замовив Фелікс самому собі.

Мер його привів у початок експозиції. У найближчому лівому кутку стояв пам'ятник мера Рибограда — напрочуд точна скульптура в натуральну величину зі справжнього золота з домішкою, що позначає руді смужки. Тільки очі не відповідали: були не рудими, як у Фелікса, а світилися сріблястим холодним світлом найдорожчих каменів — Кристалів. У поєднанні із сяйвом жовтого та червоного золота це створювало просто феєричний ефект.

— Ну як вам? — поцікавився мер у капітана.

— Е-е-е. Справляє враження, — видавив із себе Поль. Що він ще міг сказати коту про «пам'ятник котячій зарозумілості»? Саме цей напис якийсь гуморист подряпав на білому постаменті, й кращої назви для цієї скульптури було не підібрати.

— Це ж треба — єдиний пам'ятник коту на Баст, — сказав він меру після невеликої паузи. Але навіть чуйне котяче вухо хитрого інтригана не змогло розібрати, що за емоції та сенс вклала у ці слова людина.

— Це ще не все, — гордо сказав кіт і підійшов до статуї. Він натиснув на лівий Кристал і частина голови відсунулась убік. У золотому литті була ніша, всередині якої знаходився пристрій, що перетворює статую на бойовий лазер.

— Це охоронна система. Якщо злодій уночі спробує проникнути за охоронний периметр, то спрацює сигналізація й кіт вистрілить у нього очима-Кристалами.

— Чи не занадто жорстоко стосовно порушників охоронних контурів? Аж раптом це будуть допитливі кошенята, — засумнівався в розумності такої системи Поль.

— Лазери налаштовані на мінімум, і справа закінчиться лише трохи підпаленою шерстю, — заспокоїв капітана Фелікс.