Власник казино

Ви вже зрозуміли, що новим мешканцем Аргосу був Люцій. Він купив на Аргосі будинок, а потім відкрив казино, яке працювало найчеснішим чином. Він припиняв усі спроби шахрайства як з боку відвідувачів, так і з боку персоналу. А хто ще, як не колишній шахрай, найкраще в них знається?!

Бізнес Люція спочатку постійно перевірявся. Переконавшись у кришталевій чесності нового мешканця та бездоганній виплаті податків, собаки заспокоїлися.

Люцій на Аргосі мав чудову репутацію, тільки тут його знали під ім'ям Генрі. Хитрун взяв собі ім'я пірата, прізвищем якого було названо зоряну систему, де знаходилася піратська база. Генрі Морган був відомим піратом XVII століття та губернатором піратського острова Ямайки.

Пухнастий сірий кіт (знову перефарбувався) із зеленими очима (контактні лінзи) вів спокійне респектабельне життя, виявляючи інтерес до науки. Його нерідко бачили в університетському містечку. Він був місцевим меценатом. Деякі талановиті студенти, переважно люди та коти, отримували від нього стипендію. Періодично Люцій виділяв кошти на закупівлю нового устаткування лабораторій. Він міг відвідувати будь-які лекції, охоче спілкувався зі студентами, викладачами та вченими. Кіт цікавився навчально-науково-практичними комплексами та останніми нововведеннями в науці.

Зараз він повільно йшов вулицями та алеями Аргоса в університетське містечко, розмірковуючи про планету собак: «Багата планета, що найбільше процвітає з місцевих трьох планет, а я її обклав зовсім невеликою даниною».

Система Одіссея була дуже далеко від зірки Моргана, тому пірати літали за даниною лише раз на три роки. Плата не була високою, щоб у місцевих урядів не виникало бажання відмовитись її платити. Але найдивовижніше було в тому, що собаки зберегли лазери з Кристалами в повній бойовій готовності та могли дати відсіч будь-яким загарбникам. Проте аргосці цього не зробили, адже пірати були людьми. Вони воліли заплатити ці невеликі для бюджету Аргосу кошти, аби не вбивати.

«Це ж треба! Та я б нікому з джентльменів удачі й копійки не дав би! — дивувався кіт. — А якби піратами були кішки, тут до них ставилися б так само гуманно?!». Щось Люцію підказувало, що котам так не пощастило б.

«Дармоїди», «ледарі», «безвідповідальні», «сибарити» — ця була лише невелика частина собачих висловлювань у бік кішок на Аргосі. Собаки щодня багато та старанно працювали. Все їхнє життя проходило під словом «борг». У кішок був дуже гнучкий графік, і вони ніколи не виконували роботу, яка їм не подобалася. Дисципліна ж їм була зовсім невідома. Невдоволення одне одним у цих видів ще більше посилилося, коли місцевому відомому коту-поетові Альфреду прищемив дверима хвіст пес із доберманів. Останній, щоправда, запевняв, що це була прикра випадковість, і вибачався, але обурений кіт не вірив собаці. У помсту він написав вірш, присвячений порівнянню кішок і собак, що починається з рядів: «Ми — боги, ви — раби». Подальший зміст був не кращим за початкові рядки. Собаки вдавали, що ці дурні віршики їх не зачіпають, але насправді ставлення до кішок остаточно зіпсувалося. Вони почали діставати їх, але не виходячи за межі закону. Твори Альфреда взагалі перестали друкуватись на Аргосі. Хоча собаки могли б бути й більш поблажливими до ображеного поета. Все-таки неприємно, коли тобі дверима прищемляють хвіст, причому не має значення — навмисне чи випадково.

Люцій йшов по рівних, як під лінійку алеях, повз акуратних газонів і респектабельних на вид будинків. На Аргосі було прийнято рано вставати та не поспішаючи йти на роботу, прогулюючись. Вважалося, що це підвищує продуктивність праці. Назустріч коту траплялися собаки з різних порід, від маленького мопса до великого англійського мастифа.

«Це ж треба, так познущалися з живих істот. Як вони відрізняються від своїх родичів — вовків, — міркував Люцій. — Інша річ — кішки! Ми набули розуму, коли жили поруч із людиною, і при цьому зберегли всю красу наших предків!».

У голову Люція знову почали лізти спогади про Баст. Перебуваючи на планеті кішок, лиходій майже весь час був зайнятий і знаходився у пошуку, а також постійно був під загрозою викриття. І все ж таки видавалися дні, коли він просто насолоджувався життям. Як же там було чудово! Аргос теж був процвітаючою планетою. Тут добре і спокійно, але немає тієї легкості буття, яка присутня на Баст. Люцій і сам не помітив, як спогади про планету кішок міцно оселилися у його думках. М'якою котячою ходою Баст увійшла в злодійське серце Шефа і там оселилася легка туга за безтурботним життям бастіан.

«Треба перевезти туди батьків, – остаточно вирішив Люцій. — Попрошу про це Карла. Все одно він збирався туди перебиратися. А як буде радий батько! Він завжди мріяв про цю планету».

Потім Люцій відклав убік непотрібні думки й зайшов до студентського кафе, де йому було призначено важливу зустріч.

Зараз він із цікавістю вислуховував Чао Лі.

— Уявляєте, я винайшов апаратуру, що дозволяє космічним кораблям залишатися невидимими на будь-яких радарах, а мені сказали, що мій винахід не має сенсу, — скаржився вчений коту.

— Як же так! — зобразив співчуття хитрун.

— Собаки сказали, що проникнення на будь-яку планету в режимі «невидимка» є незаконним, і мою роботу треба засекретити чи знищити. А я завжди хотів відвідувати планети без довгого оформлення паперів.

— На жаль, собаки мають рацію — це незаконно, — відповів Люцій. — Але є деякі планети, на які ви можете сміливо приземлятися як «невидимка».

— Невже? Що це за планети?

— Це Ямайка та інші піратські колонії. Ваш винахід допоміг би у боротьбі з піратством. Напевно бастіани, які протистоять цим злочинцям, зацікавляться вашими винаходами. Я можу стати посередником для їхньої передачі на Баст.

Вчений з радістю погодився з посередництвом кота. Як і багато талантів, він терпіти не міг паперову тяганину. Чао Лі навіть не запідозрив, що уклав угоду не з представником Баст, а з головним піратом, самим Шефом.