Новий сусід

У Киша та Пиша у сусідньому будинку оселився кіт Люціус. Це був відомий мандрівник із Фацелії, про якого останнім часом часто говорилося у ЗМІ. Він два місяці тому прилетів на планету кішок.

Спочатку мандрівник жив у готелі, а нещодавно купив котедж Бланки, яка після заміжжя переїхала до Лео. Людина-астронавт Карл, який прилетів з ним, вважав за краще залишитися в готельних апартаментах.

Кіт-фацеліанін виглядав епатажно. Він так пофарбував свою шерсть у сині та фіолетові відтінки, що неможливо було зрозуміти, якого кольору вона була спочатку. Кішки на Баст ніколи не фарбувалися. Вони вважали природний колір шерсті найкращим. У численних косметологічних салонах пропонували різний догляд за шерстю та пазурами, але не їхнє фарбування. Тому фацеліанін притягував погляди жителів Баст.

— Мамо, дивися, кіт фарбований, — кошенята та діти дошкільного віку не страждали на особливу делікатність і голосно кричали, показуючи на Люція. А один з малюків почав питати у батьків, чи не хворий цей котик, якийсь він синій.

Тому Люцій рідко гуляв вулицями Рибограда. Така загальна увага пригнічувала його. До того ж він постійно був зайнятий: то від імені Фацелії укладав договори про співпрацю, то пропадав у бібліотеках та наукових установах. А ось Карл охоче йшов на контакт. Чоловік постійно давав інтерв'ю, відвідував місцеві туристичні об’єкти й взагалі насолоджувався життям. Його б воля — він взагалі залишився б тут назавжди.

Люція ж цікавило все: які ресурси може запропонувати Баст; як тут можуть допомогти Фацелії розв'язати питання з піратами; місцеве право, культура, історія, географія та багато іншого. Але не на всі питання він отримував відповідь. Як хитрун не намагався, він нічого не дізнався про видобуток Кристалів.

Тоді Люцій вирішив зайти з іншого боку. Він познайомився з професором Тео, котом із багатим науковим багажем, який також був начальником та доглядачем обсерваторії. Професор завжди щедро ділився своїми знаннями та був обізнаний багато про що. Люцій став цікавитись астрономією та перечитувати наукову літературу з цього предмету, а також зачастив до місцевої обсерваторії. Тео годинами розповідав про різні астрономічні тіла та процеси, але не про Кристали. Після багатьох питань Шеф зрозумів лише те, що цінні мінерали видобуваються не тут, а завозяться з іншої сонячної системи, але ці дані засекречені.

Повертаючись вкотре з обсерваторії ні з чим, він зіткнувся біля виходу із сусідськими кошенятами. Виявилося, що Тео є їхнім прапра…прадідом. «Треба ближче познайомитись із сусідами, — подумав Люцій. — Можливо, допитливі кошенята розбазікають щось цікаве».

Киш і Пиш давно крутилися біля кота, що прилетів з іншої планети, але не наважувалися до нього підійти. Він увесь час кудись поспішав. Кошенята навіть спостерігали за ним у підзорну трубу, але нічого цікавого не побачили. А зараз Люціус сам звернувся до них.

— Добрий день! Чи не підкажете ви, де в Рибограді можна добре провести дозвілля? — спитав хитрий кіт у кошенят.

— У Центральному парку. Там є багато цікавого: Океанаріум, Історичний музей, численні атракціони, ресторанчики, міський пляж. У центрі міста розташовані найпрестижніші салони, ресторани та магазини, театр та Музей образотворчих мистецтв.

— Щиро дякую! — відповів Люцій. — Було приємно поспілкуватись із такими ввічливими кошенятами.

— Звертайтеся, якщо знадобиться щось, — відповів Киш. — Нам уже доводилося спілкуватися із жителями інших планет.

— І з ким же? — хитрий кіт зробив недовірливий вигляд. Ось тут кошенята йому розповіли про знайомство на пляжі з першою людиною на Баст за останні дві сотні років, капітаном Полем Мартіном, жителем планети Шахтарська. А також про їхній політ на Аму, де вони бачили не лише аміан, а й космічних піратів.

«Я кручусь біля кішок та їхніх установ, — подумав Люцій, — а приділяти увагу треба було людям. Це вони прилетіли з планети Шахтарська та, напевно, на ній ведеться видобуток Кристалів».

— А ще серед піратів був професор Фрідман, — продовжував розповідати Киш. — Він був загіпнотизований ватажком піратів Шефом і намагався накласти на себе руки, але його врятували та привели до тями. Тепер він живе на Баст і займається різними винаходами. Він винайшов Мороженороб, що стоїть у Центральному парку. Цей апарат робить зі сміття справжнє вершкове морозиво. Щоправда, лише один сорт.

Тут серце Люція тривожно забилося, але він тримав себе в лапах і якомога недбаліше поцікавився:

— Як можна зустрітися з цією геніальною людиною?

Киш сказав, що професор Фрідман живе у Новій Британії серед інших людей. Він іноді з'являється в Рибограді, але найчастіше надовго замикається у себе в лабораторії та займається новими дослідженнями.

«Як добре, що я перестрахувався та пофарбував свою шерсть, — подумав Люцій. — Але все ж таки краще Доку на очі не потрапляти. Сподіваюся, що він не зрадив своїх звичок і, як завжди, не дивиться відео та не читає газет».

Якась частина душі кота раділа, що професор живий. Але він розумів, що той розповів про нього все та передав бастіанам свої винаходи. «З професором треба щось вирішувати, — почав розмірковувати над цією ситуацією Люцій. — Не треба залишати такого генія своїм противникам».