Поль Мартін

Поль народився й виріс на карликовій планеті Шахтарська, де добували цінні рідкісні мінерали, необхідні для будівництва космічних кораблів і телепортів. Тут же виготовлювалися деякі важливі для цього вузли. З планети здійснювалися польоти на сусідні астероїди та планети для видобутку корисних копалин.

Шахтарська може слугувати зразком того, як карликова планета стала придатною для життя за допомогою технологій. Після катастрофи місцевим робітникам довелося перейти на повне самозабезпечення.

Ситуація з ресурсами погіршилася, коли на Шахтарську випадково натрапив пасажирський космічний корабель, що потрапив в біду. На ньому рятувалися люди з загиблої планети сусідньої сонячної системи, переважно жінки та діти. Оскільки на Шахтарській видобувалися стратегічні ресурси, її координат на загальних картах не було, і корабель з біженцями натрапив на неї абсолютно випадково. Звичайно, жителі планети, багато з яких втратили зв'язок зі своїми сім'ями, прихистили їх у себе.

Після багатьох років відсутності зв'язку з іншими системами було прийнято рішення переобладнати наявні кораблі в повноцінних розвідників і спробувати відновити перервані контакти. Перший корабель зник десь в космосі, але роботи не припинялися. Протягом сотень років було побудовано ще кілька розвідників. З них повернулася тільки половина, нічого не знайшовши. Коли ситуація з водою та їжею стала дуже важкою, останній космічний корабель-розвідник «Шанс» вирішили оснастити обладнанням для коротких телепортаційних стрибків, хоча це вважалося великим ризиком. На нього покладалися великі надії, бо більше сподіватися було ні на що.

Єдиним пілотом «Шансу» був астронавт і геологорозвідник Поль Мартін. Стрибок повинен був доставити його до населеної людьми системі Каро, де було розвинене сільське господарство, але, перевіривши карту, він зрозумів, що знаходиться недалеко від Баст (система Ра). Тоді він попрямував до неї.

Роздивляючись старовинні туристичні рекламні буклети, Поль подумав, що це теж непоганий варіант. Цілком придатна для проживання планета, освоєна кішками та людиною. Відмінні кліматичні умови, просто рай для туристів, рибні ресторанчики, басейни та пляжі, котячий масаж з акупунктурою пазурами (багато кішок було відмінними масажистами та мануальними терапевтами).

«Головне, щоб на Баст все було добре», — повторював про себе Поль, поки не натрапив на область космічних уламків і пилу. Його охопив відчай. Він ніяк не наважувався летіти через неї, але повернутися назад ні з чим було вище його сил. Поль летів вздовж цієї місцевості, доки не вловив сигнал від Баст. У відповідь він послав сигнал SOS і попросив про посадку. Йому прислали координати Баст і космодрому в Рибограді.

Силове захисне поле було виснажене наполовину, коли Поль пройшов через область уламків і досяг орбіти. Цей шлях зайняв два тижні. Два найважчих тижні його життя. «Дійсно схожий на кішку», — прошепотів сам собі астронавт, коли побачив головний материк Баст.

Після дозволу на посадку він приземлився і зараз стояв із завмерлим серцем перед люком виходу. Потім Поль вийшов і почав спускатися по трапу. Він вдихав чисте повітря Баст і від надлишку кисню його голова йшла обертом.

До нього підійшла делегація з п'яти котів, що зустрічала його, двоє з яких явно були репортерами, оскільки відразу ж почали фотографувати. Літній смугастий кіт ніс плакат із написом «Ласкаво просимо на Баст!». Він представився Тео, професором радіоелектроніки та астрономії, доглядачем та директором місцевої обсерваторії. Другий кіт, лікар-антрополог Шипун, тримав тацю з молочною кашею та якимось напоєм. Третій кіт-товстун, рудий Фелікс, виявився мером Рибограда. Він виголосив коротку урочисту промову, заздалегідь вручивши астронавту автоматичний перекладач. Поль зрозумів, що люди покинули Баст і він є єдиною людиною на цій планеті. «Тільки оркестру не вистачає», - подумав Поль. І тут вітальна промова закінчилася, і троє котів замуркотіли в унісон.

У цьому муркотінні було щось привітне, заспокійливе і радісне. Під ці звуки нервова напруга, що не залишала астронавта останнім часом, відпустила його. Неначе усередині випрямилася якась стиснута пружина. На душі у Поля стало спокійно та розслаблено. Тут далися взнаки втоми та недоїдання останніх тижнів, і астронавт втратив свідомість.

Він прокинувся в медичному центрі космодрому через пару годин. За вікном вже сутеніло і з'являлися зірки. Коли він був без свідомості, провели його діагностику й не виявили ніяких відхилень у здоров'ї, крім невеликого фізичного та нервового виснаження. Йому зробили зміцнювальний укол і нагодували. Шипун сказав, що з Полем все гаразд, і почав збиратися йти. Професор Тео запропонував людині перейти в апартаменти єдиного в Рибограді готелю, де збереглися номери для людей. Їх люб'язно надав мер міста, який був змушений покинути їх компанію для службових потреб. «Пожерти, мабуть, пішов», — прошипів щодо мера Шипун і пішов. Насправді він помилявся, бо Фелікс поїхав набиратися сил перед наступним новим днем, тобто дрімати.

Готель розташовувався недалеко від космодрому, і професор запропонував пройтися до нього пішки. Поль погодився.

Астронавт у супроводі професора повільно йшов вулицями Рибограда та дивився на всі очі. Компактні двох-п'ятиповерхові будинки з невеликими садками, парки та сквери, численні магазинчики та ресторанчики. Йому здавалося, що він потрапив до чарівної країни. У неяскравому нічному освітленні інколи помічалися котячі пари або кудись поспішали коти на антигравах. Нещодавно пройшов дощ і місцями були калюжі. У повітрі витали аромати квітів, зелені та озону.

Тут з-за паркану чергового котеджу почулися акорди гітари й пролунали несамовиті котячі крики, які, на подив Марка, перекладач почав перекладати як романтичну пісню. Не в змозі стримати свою цікавість, чоловік підійшов до паркану, який був йому лише по груди. У дворі під ліхтарем стояв живий персонаж стародавніх дитячих казок Землі. Кіт в гумових чоботях вогненного кольору, широкополому капелюсі з великим пером і короткому плащі самозабутньо горлав пісню (співом це називати було важко) і перебирав струни гітари. Полю захотілося заткнути собі вуха або піти звідси швидше. Астронавт скосив очі на професора, але літній кіт вже давно прикрив свої вуха лапами й терпляче чекав, коли людина рушить далі. І тільки кішечка, якої співалася пісня, стояла на балконі, обережно притискаючи до серця букет гарних червоних троянд. Вона заохочувально-загадково посміхалася. Здавалося, що красуня чує в цих немилозвучних звуках щось відоме тільки їй. Це була єдина парочка, яка не дивилася на астронавта в усі очі.