Неділя

Цей день міг стати найкращим у моєму житті, але відчуття гарячого пістолету і постріл зробили цей день, останнім.  
Що ж почнемо з початку, я Єва і я люблю швидкість. Все життя я займаюсь паперовою роботою, працюю вчителем і більшість днів ненавиджу те що роблю. Сьогодні ж подруга принесла флаєр, який підштовхнув мене щось змінити. Зареєструвавшись на перегони для новачків, я просто очікувала. Знадобилось багато грошей на машину та костюм в оренду, застава якщо щось трапиться і чарівний папірець підписуючи який ніхто крім тебе не несе відповідальності. Чи шкодую я? Ні. Це саме те божевільне рішення, про яке не шкодують. Я дуже правильна і хороша дівчинка, моя хвороба відмінниці змушує мене робити все і для всіх, але саме ця перегони перевернула мій світ.  
Ось і початок, з підтримки тільки подруга, ніхто про це більше не знав. Та ніхто б і не повірив, сказали б що я божевільна і це лише трата грошей. Ну що ж погнали витрачати.  
Газ, швидкість, вітер. Моє холодне русяве волосся, яке не встигло побачити фарби, тіснилося в шоломі. У моїй групі новачків не так і багато. Мене поставили із самими слабкими. На початку було 8 машин, не хотіла облажатись заглухнувши ще на старті, але я їхала коло за колом, досить впевнено натискала педаль газу. На фінальному колі, попереду залишились три, моя одна з них. І як не намагався махлювати лемур, так я його назвала, самовпевнений, бородатий чоловік в смугастій футболці, сам й потрапив на свої граблі. Лемур врізався в хом’яка, мила жінка з пухлими щічками, а мені залишилось доїхати до фінішу. Везіння? Так, саме воно. Як переможця, мене запросили на святкування. Моторошне місце і я там ніхто. Тому й затримуватись не хотілося. Подруга ж була рада новій компанії та смачним канапками, а я була не у своїй тарілці. Вийшовши з будівлі де було святкування, я побачила знайоме обличчя. Невже це Саша з яким ми навчались в школі. Так це він!  
Єва 
Саша привіт. Ти що тут робиш?  
Саша  
Працюю.  
Єва 
Ти таксист?  
Саша  
Тимчасово.  
Єва 
Дуже вчасно. Я заберу подругу і підвезеш нас?  
Саша  
Звісно.  
Я повернулась в будівлю і швидко тупцюючи своїми гарними ножками на каблуках, які вдягала навіть рідше ніж на свята Я шукала Алісу, так звали подругу.  
Піти сходами чи ліфт? 10 поверх, мабуть, ліфт. О, ще й не сама буду. Чоловік і жінка були моїми компаньйонами.  
Єва зайшовши  
Якщо помирати так з музикою.  
Саме ця дурна фраза вилетіла з мого рота, через напружену атмосферу і мої комунікаційні вміння. Ніколи не довіряла ліфтам, боюсь їх, зникне світло ми застряли, обірветься трос ми загинули, хтось пустив газ ми дихаємо цим і намагаємось удати що все нормально. Моторошне місце в яке інколи ходять в туалет, по розповідях. Коли зачинились двері чоловік сказав.. 
Чоловік  
Дуже доречно сказано. Краще б обрала сходи.  
І пристреливши чорноволосу жінку, дуло пістолету  доторкнулось і мого суцільного кубика преса (так люблячи я називала свій не зовсім плоский животик).  
Ну а що ви чекаєте ось і все. Чи було боляче? Було, але не довго. Депіляція інтимних місць болючіша. Про що я останнє подумала, що Саша даремно чекатиме.  
Перед моїми очима мало пробігти ціле життя, але нічого цього не було, адже це не перше моє життя.  
Дверцята ліфта відчинилися, вийшов чоловік та натиснув кнопку. Коли ж двері знову відчинилися біля окровленого тіла стояла дівчина, з довгим темно-русявим волоссям, голубими очима і заляпаною сукнею. Нумо знайомитися ближче. Я Єва, звичайна вчителька інформатики в середньостатистичній школі і я маю декілька життів. Їхня кількість не відома, але після 17 смерті я перестала їх рахувати. Ні я не та Єва з «Адама і Єви» це просто збіг, ну я так думаю.  
Вийшовши з ліфта, прийшовши до тями, в голові було одне. Тікати, бо тут уже важко буде відмазатись перед владою.  
Я йшла по коридору, оглядаючись, щоб ніхто нічого не помітив.  
Аліса  
Єво, ось ти де. Я тебе скрізь шукаю там такий є чоловік, тобі сподобається.  
Вона кинула погляд на мою чарівну сукню.  
Аліса  
Знову? Це знову було. Але як? Все, потім. Ходімо.  
Ми вийшли надвір. Аліса знала як діяти й що робити, моя ж свідомість була шокована і довго збиралась. Спочатку були інстинкти, а потім усе інше.  
Саша  
Дівчата, я тут.  
Єва  
Ходімо до нього, буде менше запитань.  
Саша  
Що з вами?  
Єва  
Потім. Підвезеш?  
Саша  
Сідайте.  
Через 20 хв повної тиші, однокласник вже не міг мовчати.  
Саша  
Мені хтось хоча б щось пояснить? Я співучасник?  
Аліса  
Дурнів в співучасники не беремо.  
Саша  
От і добре. Мені пощастило! 
Єва  
Це вино. Нічого кримінального.  
Саша  
Я знаю як виглядає і пахне вино. Це точно не воно.  
Єва  
Пунш чи як..не пам’ятаю.  
Саша  
Я зрозумів. Захочеш розкажеш.  
Тиша далі продовжилась. Доїхавши ми звісно заплатили та подякували. Хоча запитань у нього було багато, але він і сам не був впевнений що хотів би знати відповідь. Ми увійшли в невеличкий будинок який дістався мені в спадок. Два поверхи впадали в око кожному перехожому цього спального району, поруч були маленькі, одноповерхові будинки, а мій виділявся тільки візуально, в середині простий, скромний будинок, який обставляли мої батьки.  
Аліса  
Сідай і все розповідай.  
Я розповіла все що пам’ятала. Подруга була вражена від нахабності того чоловіка.  
Аліса 
У людному місці. При всіх. Ще й тебе заодно. Здамо його поліції? 
Єва 
І як ми це пояснимо? Я була там, стояла, дивилась, він мене як небажаного свідка теж застрелив, але я як кішка маю декілька життів то й не відчула нічого. А втікла, щоб привести себе в порядок, а не свідчити в брудній сукні. Ось так скажемо?  
Аліса  
Ти права. Цього разу буде все трішки складніше пояснити. Але ж не залишати все так.  
Єва  
Щось вигадаємо. Але давай завтра. 
Ніч була не спокійною, у вчителів взагалі мало спокійних ночей. А після такого...