Розділ 6. Новий рік

З самого ранку у всьому будинку справжній переполох – всі активно готуються до свята. У мене ж було вдвічі більше справ: я мала допомагати і на кухні і перевіряти, чи правильно Андрій підключає лампочки до прямокутної дерев'яної дошки, сидячи в нашій спальні. З цих лампочок має вийти картинка у вигляді дитячого брязкальця та ведмежа. Саме цієї ночі ми з Андрієм плануємо оголосити всім про те, що наша сім'я скоро стане на одного чоловічка більше.

Мій настрій, порівняно з учорашнім днем, був нормальним. Думаю, це пов'язано з пакетом моїх улюблених цукерок ірисок, які вчора ввечері приніс мені в ліжко Андрій.

Ось тільки мене насторожує миготливе з самого ранку світло. Певне, перенапруга якась.

Сергій через це нервував, адже якщо пропаде світло, то слідом не стане і Wi-Fi, а йому терміново потрібно закінчити одну презентацію для своєї роботи.

– Микито, не бігай, – зупинила я сина і скуйовдила його волосся. – Іди краще підготуй собі до вечора білу сорочку та штани, гаразд?

– Добре, мамо. – Микита став на носочки і я трохи нахилилася до нього, здогадавшись, що він хоче поцілувати мене в щоку. Після цього син побіг до своєї кімнати.

І так, як я вже сказала, все йшло цілком нормально. Жінки під бесіди готували їжу на святковий стіл, а чоловіки встановлювали ялинку, після чого діти прикрашали її. До речі, Буся ялинку оцінила і все намагалася погризти її гілки або щось стягнути з неї.

Настав вечір, через пару годин мав наступити Новий рік. Андрій закінчив готувати дошку з лампочками і виніс її на перший поверх, накриту невеликим білим простирадлом і заборонив комусь її чіпати, сказавши, що це сюрприз. Також ми все вже потроху почали переодягатися у святковий одяг. Загалом все було добре. Рівно до того моменту, поки мій тато не вирішив піти перевірити у лічильнику, що ж відбувається зі світлом, адже він періодично блимав. Після цього і почалися "веселощі".

Раптом світло у всьому будинку згасло.

– О ні! – вигукнула мама. – Я ж курку в духовку поставила!

– А я битки не досмажила!  – обурено сказала Ірина Володимирівна.

– Марино, а де твій тато? – підозріло примружилася тітка.

– А він .. – зам'ялася я і тихо продовжила: – Якраз пішов перевірити, що зі світлом..

– Вітю! – глянувши на годинник, гнівно прокричала мама і пішла на його пошуки, а саме на вулицю.

Моя свекруха пішла за нею, поки тітка, похитавши головою, залишилася зі мною на кухні дорізати салат. Інші ж чоловіки, як з'ясувалося, ще трохи раніше приєдналися були до тата.

І якщо на вулиці моя мама намагалася не кричати, то вдома вже дала собі волю.

– Вітю, ну навіщо ти поліз у цей лічильник, га? – голосно обурювалася вона, уперши руки в боки.

– Машунь, ну я ж не спеціально, – засмучено сказав тато, розвівши руки в сторони.

– Ех, ти.. Електрик, – зітхнувши похитала головою тітка Оксана.

– Навіщо взагалі було чіпати якісь дроти, якщо не розумієшся на електриці? – злилася Ірина Володимирівна, намотуючи кола по кухні, постійно поглядаючи на свої недосмажені битки і час.

– Я, на відміну від деяких, намагався хоч якось вирішити проблему з блимаючим світлом, – примружився тато, глянувши в її бік.

– Ах ось, значить, як.. Це камінь у наш город, так? – спалахнула вона від ще більшого обурення.

І почалося...

Їхні суперечки, до яких підключилися ще й мама, й тітка, й дядько, й Олег Миколайович тривали ще півтори години.

Христина з Сергієм, який хоч і нервував, чи збереглася його презентація, але намагався залишатися спокійним, тому вони мовчки зі здивованими обличчями за цією сценою спостерігали.

Ми ж з Андрієм хоч і намагалися якось припинити лайку, але все дарма. Я сиділа за накритим столом і погладжувала Микиту, який стояв поряд зі мною, по спині. За моєю спиною стояв Андрій, поклавши руки мені на плечі. Він знав, що ця вся ситуація зі скандалом дуже засмутила мене. Я буквально будь-якої миті була готова розплакатися. У моїй душі був страх, що стосунки наших родичів, які почали налагоджуватись, зараз знову зіпсуються.

Ну ні!

– Досить! – ляснула я вільною долонькою по столу.

Микита здригнувся від несподіванки, але я продовжила м'яко погладжувати його по спині, тим самим заспокоюючи. Втім, не чекали такого різкого та гучного крику з мого боку й родичі. Вони здивовано обернулися у мій бік.

Я впевнено встала зі стільця і ​​Андрій миттєво приобійняв мене за талію, мовчки підтримуючи.

– Я не дозволю вам усім знову повернутися на той рівень стосунків, який у вас був до приїзду до Карпат, так і знайте! – грізно виставивши вказівний палець, голосно сказала я. – Невже всі наші зусилля підуть нанівець?

– Ти це про що? – здивовано спитала мама.

І Андрій розповів їм усе з самого початку про наш задум, не сказавши тільки про мою вагітність.

– Хіба такі стосунки в сім'ї це нормально? – зі сльозами на очах емоційно запитала я. – Я не хочу, щоб і друга моя дитина народилася в подібній атмосфері! Ще раніше потрібно було спробувати все налагодити, а не заплющувати на це очі, вважаючи, що все якось саме прийде в норму!

На емоціях я навіть не помітила, що випадково згадала про свою вагітність.

Микита, який обіймав мене і намагався заспокоїти, здивовано підняв голову вгору, глянувши на мене і перепитав:

– Друга дитина?

– Ой ... – пробурмотіла я, подивившись на нього у відповідь, і прикрила свій рот долонею.

– Марино, ти що, вагітна? – здивовано вигукнула Христина, поки решта, охаючи, намагалися впоратися з подвійним подивом, яке з'явилося спочатку від розповіді про наш план, а потім добилося ще й новиною про дитину.

У цей момент почулося якесь шарудіння і цокання собачих нігтиків по паркету, після чого різко ввімкнулося світло, а потім і дошка з лампочками, з якої, як з'ясувалося, Буся зняла простирадло. Це і не дивно, враховуючи її грайливість абсолютно з усім, що їй сподобається.

До речі, дошка, швидше за все, увімкнулася автоматично тому, що Андрій, коли під час відключення світла перевіряв, а чи точно вона не працює, чи це сталася поломка в окремих розетках, то так і залишив її на ввімкненому режимі.

– Так ти справді вагітна .. – здивовано пробурмотіла тітка, а потім закричала: – Буде ще один малюк!

Вона кинулася нас з Андрієм обіймати, а за нею і всі інші. Жінки, звичайно ж, як і я, плакали від радості, а чоловіки лише весело сміялися і поплескували Андрія по плечу. Діти також були раді.

Також усім сподобалася і новина про те, що ми матимемо дівчинку.

Раптом пролунав стукіт у вікно, на що ми, здригнувшись, обернулися. Усміхнений електрик помахав нам рукою, тримаючи в ній викрутку, і пішов.

– Мариночко, ти даремно так засмутилася і розпереживалася, – м'яко поклавши мені руку на плече, сказала Ірина Володимирівна. – Після цієї поїздки до Карпат, ми всі зрозуміли, що цілком можемо нормально спілкуватися, тож до колишніх поганих стосунків не повернулися б. А те, що ми нещодавно лаялися, то це була лише дрібна сварка, повір.

– Так, доню, - витираючи сльози, з усмішкою сказала мама і кивнула. – Іра каже правду. І скажу навіть більше, після того, як ви розповіли нам про свій план, мені навіть соромно стало, що ми, будучи дорослими людьми, так і не змогли заради вас спробувати налагодити стосунки.

– Через що вам довелося потайки будувати плани з цього приводу, – додала тітка.

– Старі дурні, що ще сказати? – знизав плечима тато і підморгнув мені.

– Хей, я ще дуже молодий! – Олег Миколайович несильно штовхнув ліктем в бік мого тата. На його губах була усмішка. Папа розсміявся на його слова.

– Моя улюблена племінниця, я дуже за вас радий, але вже через п'ять хвилин Новий рік і нам настав час розливати по келихах шампанське, – сказав дядько, після чого поцілував мене в чоло і, спираючись на милиці, пішов за алкоголем.

– Кому що, а йому аби випити, – з награним обуренням промовила тітка йому вслід.

Поки всі поспішали поставити останні готові страви на стіл і відкрити шампанське, я збиралася їм допомогти, але Андрій мене зупинив і поцілував у щоку.

– Не хвилюйся, вони впораються, – з легкою усмішкою м'яко сказав мій любий чоловік, обіймаючи мене. – Бачиш, твій план здійснився.

– Це все завдяки тому, що ти підтримував мене, – усміхнулася я і подарувала йому короткий поцілунок у губи.