Глава 2

Віра

Вже декілька тижнів я не можу зустріти того чоловіка з хлопчиком, яких через неадекватного кур’єра звинуватили  у пошкодженні моїх авторських чашок для кав’ярні. І хоч я розумію, що провина не моя, але все ж не можу просто так зам’яти цю історію та вдавати, ніби нічого не сталось. 

Я виглядаю їх кожного ранку, але здається, що їхній день починається раніше, ніж мій робочий, і тому ми ніяк не можемо перетнутися. Але сьогодні все змінюється. Я бачу, як до тротуару під’їжджає автівка, з якої виходить той самий кучерявий хлопчик, який дивився тоді на мене своїми ясними синіми оченятами, запевняючи, що він ні до чого не причетний. Але слідом за ним ніхто не виходить, а водій, упевнившись, що дитина підходить до під’їзду, просто їде собі далі. 

Я відпускаю клієнта, мило йому посміхаюсь і виходжу слідом,  подивитись чи буде йти батько цього малого, щоб я могла перепросити. Але його ніде немає, а хлопчина шмигаючи носом стоїть навпроти дверей. І я помічаю, як здригаються його плечі у німому плачі.

一 Привіт, 一 кажу обережно, швидко підійшовши до нього. 一 У тебе щось трапилось?

Хлопчик, злякавшись моєї появи, відсахується, а коли бачить, що це я,  шмигає носом, витирає дві сльозинки та киває.

一 Образив хтось?

一 Ключі, 一 тихо промовляє він. Мені навіть доводиться трохи нахилитися, щоб бути з ним на одному рівні. 

一 Що ключі? Забув десь? 一 він заперечливо хитає головою, а я ще більше хмурюсь.

一 Загубив, 一 і знову його губа починає тремтіти. 一 І телефон теж. Тато мене приб’є. Ми тільки недавно купили мені новий, після того, як…

Він, бачу, хоче продовжити, але в якусь мить осікається, хитає головою і замовкає. А потім  віддихавшись,  спокійно додає.

一 Нічого,  я почекаю тут тата…

一 А номер його пам’ятаєш чи може мами? 一 хлопчик ствердно хитає головою і каже, що зателефонує батькові. В цей момент не можу не запропонувати йому зробити це в більш зручному місці. 一 То йдемо зі мною всередину кав’ярні. Там тепліше і ти зможеш зателефонувати татові з мого телефону. Йдемо?

Сказати чесно, малий вагався недовго. І це хороша новина. Вже всередині я саджаю його за столик так, щоб він знаходився поближче до мене і пропоную тепле какао для того, щоб він міг зігрітися та заспокоїтися. А коли його напій вже готовий, даю його хлопчику та протягую свій розблокований телефон. 

Він набирає телефон тата, але не відразу. Чесно, в цей момент я згадую себе в дитинстві, колись я так само боялась сказати батьками про свої “провтики”, і найчастіше просила підтримати мене перед батьками дядька, який ніколи не міг мені відмовити. А коли сама підросла, то стала такою опорою для своїх сестер.

А він, бачу, не має таких людей. Дивно, що він вирішив батькові телефонувати,  все-таки чоловіки не панькаються з дітьми так, як це роблять  жінки,  але я не стану його ні про що розпитувати, бо не маю на це права. 

Відволікає мене від власних думок дівчинка, якій треба було зробити трояндове капучино, і саме тому, не втручаюсь у розмову малого, а  займаюсь своєю безпосередньою роботою,  поки хлопчик говорить зі своїм татом.

Але в один момент я помічаю, що він встає зі свого місця і йде до мене,  з витягнутою рукою.

一 Там тато хоче з вами поговорити.

一 Алло, 一 кажу, затискаючи телефон між вухом та плечем, бо в цей час якраз додаю трояндовий сироп у паперовий стаканчик. 

一 Добрий день, мене звати Сергій,  мій син Денис розказав мені про проблему, 一 якось полегшено видихає мені у слухавку чоловік. 一  Я вже почав хвилюватись, бо він не зателефонував,  коли вже мав би бути вдома. Скажіть де я зможу його забрати?

一 Добрий день, Сергію, я — Віра. Я власниця кав’ярні, що на першому поверсі будинку.  Якщо ви не проти, то Денис  побуде тут. 

Я чую тяжкий видих на тому кінці слухавки, чоловік трохи мнеться. 

一 Насправді, мені зараз буде важко вирватися з роботи, я знаходжуся за містом. Мені незручно вас про це просити, але моя колега, яка завезла Дена додому теж не може повернутися…

一  Не хвилюйтеся, Він посидить зі мною, зайнятися нам буде чим, правда ж?  一 підморгую я хлопцю,  обриваючи пояснення чоловіка. Й так було зрозуміло, що він хоче сказати. 一  Якщо встигнете до сьомої вечора, то ми будемо у кав’ярні. 

一 Я дякую вам,  一 з полегшенням в голосі промовляє чоловік. 一 Я постараюся встигнути. І я все вам компенсую.

一 Не переймайтеся дурницями, 一 кажу йому, й ми попрощавшись разом завершуємо розмову. 

Я кладу телефон на видне місце та вмикаю звук, який завжди стояв на вібрації, потім віддаю клієнтці її замовлення та з посмішкою повертаюся до Дениса, як вже я дізналася. 

一 Ну що, сонечко, твій тато в курсі, що сьогодні будеш зі мною, ти ж не проти? 

一 Ні, 一 неголосно промовляє, і я бачу, з якою цікавістю він оглядає все навколо. 一 Не проти. Я б  чекав його вдома сам, а так хоч з вами посиджу. Я — Денис, але тато називає мене Ден,  ви теж так можете. 

Я усміхаюся на його представлення. Такий щирий хлопчик. 

— Ну що, Ден, у мене тут були десь розмальовки. Хочеш помалювати? Чи спершу поїсти?