Глава 1

Сергій

一  Пане Сергію,  я вже втретє викликаю вас до школи. І це лише за один місяць. Ваш син знову зчепився з однокласником, тільки цього разу хлопчик постраждав.

Цього разу директорка не посміхається. Жінка зсуває свої брови й кривить обличчя, хоча, я впевнений, що й цього разу вона, не розібравшись в ситуації, звинувачує мого сина в тому, що він намагався себе захистити.

一  Що з  тим хлопцем?

一  Розбита губа та брова,  一  тяжко видихає вона, знімаючи свої окуляри. 一  Послухайте, я розумію, що вам важко. Ви один виховуєте Дениса, але поговоріть з сином, інакше я більше не ігноруватиму подібне. Цього разу батьки Максима Поталого погодилися обійтись одними вибаченнями, але іншого разу погрожували звернутись до поліції. Зрозумійте, нашому ліцею така слава не потрібна. 

Мені доводиться міцно зціпити зуби, щоб не відповісти грубо цій жінці. Все-таки я тут зі сторони обвинуваченого, адже мій син першим почав бійку, як мені раніше встигли розповісти. Але я впевнений, що ніхто з цих присутніх — ні директорка, ні класна керівниця — не поцікавились чому ця бійка почалась.

Тобто, вони свято впевнені, що причиною є те, що я не даю Дену належного виховання.

一  Я зрозумів вас, Олено Анатоліївно, я поговорю з Денисом, і обіцяю владнати всі непорозуміння з батьками того хлопчика. 

一  Це звісно добре, 一  повільно промовляє жінка. 一  Але я все одно мушу відсторонити Дениса від навчання на тиждень. 

Глибше вдихаю, розуміючи, що доведеться або працювати дистанційно, або просити когось, щоб посиділи з малим, бо залишати його самого на цілий день поки що було рано. 

一   Я розумію, 一 киваю директорці, і вона,  побажавши вдалого дня, відпускає мене. 

Який вже тут вдалий день, якщо я знову мушу вислуховувати нотації від адміністрації школи? Але я все одно дякую їй, та виходжу з кабінету. 

Ден, понуривши голову, сидить під кабінетом та махає ногами з такою силою, що стілець під ним точно погрожує не витримати та перекинутись. 

一  Вже все? 一  питає мене син, не підіймаючи голови.

一  Все, 一  кажу йому втомлено і. забравши його рюкзак, направляюсь на вихід. 一  Пішли, ти сьогодні на уроки не повернешся.  

Як же хочеться закурити, та оскільки я не хочу, щоб малий дихав димом — довелось кинути. І ось вперше з того часу,  тягне  знову. 

Жену Дениса до машини, а сам закидую його рюкзак в багажник. Я злий так сильно, що готовий рвати все і всіх навколо. Тільки сівши в салон, я розумію, що за всю розмову за директоркою я так і не перепросив за поведінку сина ні разу. 

一  І що це було, га? 一  питаю в дитини, вирулюючи з парковки. 一  Ден, це лише другий клас, а що буде далі?

一  Я не винен, 一  бурчить він і відвертається до вікна. Увесь надутий, волосся скуйовджене, а куртка, яка ще зранку була чистою, зараз виглядає так, ніби її пси дерли. От же ж упертий такий, не визнає провину. 

Я розумію, що це діти, і де, як не в соціумі, варто вчитися  виставляти свої кордони та захищати їх. Але щось дуже рано малий почав приносити мені головний біль замість оцінок. 

一 Що там у вас сталось? 

一  Нічого.

От і вся розмова. Розумію, що з тим тоном, яким я розмовляю, я нічого не досягну. Так він і не захоче мені відкриватись і ще більше закриється  у собі.  Тому лише коротко киваю на його “пояснення” і їду додому. 

Але під будинком мене чекає інший подарунок. Моє паркомісце хтось зайняв, і я цю тачку тут ще ні разу не бачив. Треба буде поговорити з власником, пояснити, що місця у нас вже розподілені. А поки паркуюсь там,  де є місце. Після вручаю малому ключі від будинку, і забравши  всі наші речі, йду за ним.

Ден не пручається, але й не каже нічого. Сердитий чи засмучений — не знаю, але залишати проблему не неозвученою не буду. 

一 Обережно, 一 кричить дитині здоровенний мужик у спецівці вирвиоко жовтого кольору. 一 Ти що не бачиш, що я тут важкенну коробку несу? 

一 Слухай, ти б дивився куди йдеш, і тоді не доведеться на дітей кричати, 一 зі злістю промовляю, притягуючи Дена до себе. Ще цього придурка не вистачало до того, щоб завершити цей клятий день. 

Чоловік зопалу не зовсім обережно кладе на землю коробку і звідти доноситься характерний звук розбитого скла. І все б нічого, якби в цей момент з приміщення, яке недавно хтось викупив, виходить дівчина, і я вже бачу, по її блідому обличчю, що коробка була для неї.

Чоловік чухає голову, розуміючи, що його косяк таки помітили й намагається підібрати слова, але виходить лише невиразне бекання.

一 Що тут трапилося? 一  вона підходить ближче до нас, оглядаючи всіх по черзі. 

一 Та я тут через цих дітей, які швендяють туди-сюди, випустив коробку. 

一 Що-що? 一 отетерівши знатно від такої брехні, вигукую я. 一 Ти що геть припух? Якщо вже облажався, то сам неси відповідальність, але дитину мою не приплітай. 

一 Я тут роботу роблю, а ви…

一 Я тобі зараз вріжу за брехню,  一 попереджаю з усією серйозністю.

Жінка і цей час опускає очі на малого і зустрічається з ним поглядом.