Книга одної глави

Привіт! 

Що? Хріново? 

Ще не втомились курити одну за одною і запивати літрами кави? Що? Сильно накрило? Сім'я отстой? Друзі гади? Рідні упирі? Життя гівно? Любові не існує? А ще хочеться здохнути? Не - не... я не психіатр. Я проживаю теж саме. Плюнь мені в лоба, якщо я скажу що вилікую тебе. Мені це не потрібно. Все, що я накарлякаю - це лише мое життя і мої роздуми. Можно сказати що це мій особистий щоденник. Можеш зрівняти з своїм життям. 

Щоб було зрозуміло на кой хрін мені це потрібно - мені скоро сорок. У мене реміссія раку. За плечима 2 роки лікарень, вісім хімій і місяць лучових. Також двадцять років аб'юзивного шлюбу. І я просто хочу здохнуть! Да! І живу я так з цими думками уже год сім. 

Спочатку я цього не розуміла. Дипресія, крапля за краплею, приходила до мого життя. Ти не дізнаєшся - подоки тебе не накриє! Ти будеш до останнього доказувати собі, що це все так - короткочасне. Сьогодні поплачу - завтра пройде. 

Це тягнеться роками, до тої миті як ти сядеш і подумаєш: Все... я хочу здохнуть! Я більше цього не вивожу!

У цю мить ти розумієш, що десь не туди ти звернув. Тільки це розуміння тобі нічого не дасть! Ти нічого не зміниш. Тільки один відсоток населення землі, може після цих думок стать і щось змінити. Ти в нього не входив. Неочікувано? Якби входив - не читав би цю хрінь... Так от! Після того як я зрозуміла що хочу вмерти, нічого не змінилось. Ага... уже не один рік свого життя, я на всі свої проблеми кажу: мені легше закінчити своє життя, ніж з цим впоратися... 

І оооо чудо!!! Скоро моя мрія здійсниться! У мене рак! 

А що сталось? Чому не приємно? Ти - ж мріяла так вирішити свої проблеми! Отримайте! Розпишіться! Спитаєте що це змінило? НІЧОГО! Походиш пару год, повговорюєш себе, що ти хочеш жити і все. НІХТО НЕ ЗМУСЕ ТЕБЕ ХОТІТИ ЖИТИ! Ні психологи, ні психіатри, ніхто. Та ви самі це чудово розумієте. 

Ви розумієте що ніхто вас в цьому світі не тримає. Ні діти, ні кохані ( якщо вони є), ні батьки. У кожного в цьому плані свої таргани. Але всі врешті решт розуміють - досить! Досить - матір аб'юзер! Досить - чоловік тиран! Досить - батьків з гіпер опікою! Досить - ЖИТТЯ, В ЯКОМУ ТИ ПОЧУВАЄШСЯ НІКЧЕМОЮ!

І мабуть найпростіший метод боротьби з цим всим - це вмерти. Ти ж не можеш змінити поведінку людини біля тебе? Ні. Або перевиховати аб'юзера? Ні. Навіть відмовитись від спілкування з людьми, які пригнічують тебе, ти не можеш. Якби міг то не читав би цього. 

І от! Ти став заручником обставин! Вони сіли тобі на голову і ти, не розуміючи що з цим робити, тягнеш все це. І з роками починаєш розуміти - все! досить! дістало! У цю мить твоя голова підкидає тобі єдиний, на її думку, вихід. І чомусь для людини - найпростіший. 

Ти починаєш вговорювати себе що - діти виростуть без вас. Кохана людина - знайде кращю людину. Батькам буде легше без вас жити. Мільйони причин для того, щоб виправдати своє бажання вмерти. І ти сидиш і в голові ураган думок. То тобі трохи легше, наче все вже добре, а наступної миті тобі хтось щось не то сказав і ємоції сколихнулись ще більше, бажання покінчити все це ще сильніше. Знов намагаєшся взяти себе до рук. Починаєш вговорювати себе щось змінити у своєму житті. От ти зараз підіймешся і підеш займатись спортом! А потім ти підеш і запишешся на курси айтішників. Станеш крутим і багатим і тоді вже точно бажання жити буде зашкалювати! Вибач друже! Це брєд. Ти можеш це зробити, можливо і почнеш, можливо все почне налагоджуватися.  Але прийде мить і ти зрозумієш - що за хрінь! Нічого не змінилось... 

Не хвилюйся, ти не ідіот. Це проживають мільйони таких як і ти нитіків. Ага! І я такий же нитік. 

За щоб ти не взявся - у тебе нічого не вийде. А знаєш чого? Тому що ти роками доказував собі - що так і є! Що ти нікчема і гівно. І в цьому тобі допомагало все твоє оточення. Ні, прямо тобі ніхто не казав, а можливо і казав. Але ж ти бачив цей осуд в їхніх очах, на всі твої зриви? Тобі хором доказують - у тебе проблеми! Тобі потрібно до психіатра! Ти псіхований дибіл! 

Що було? А страшніше всього, що ти починаєш їм вірити і шукати в собі того дебіла. Ти думаєш: можливо вони праві, можливо я дарма зриваюсь? І так думка за думкою, ти втовкмачуеш собі в голову - я неправильний, я не такий як усі. З часом ці думки починають доводити тебе до божевілля. Ось саме це варіння, самого себе, в голові - включає режим самознищення організму. 

Можу написати ще сторінок п'ятдесят цього самопочуття. А треба? Не допоможе ні тобі, ні мені. То що ж робити? Ну якщо я тобі скажу просто викинь все це з голови - тобі допоможе? Сама намагалась - не допомагає. 

Якось, в саму погану хвилин свого життя, лежала і думала: мені так погано!!! Таке гнітюче відчуття! Нічого не радує, нічого не хочеться, нічого не допомагає. Саме у цю мить прийшла думка - а коли мені було добре? Коли останній раз я була просто щаслива? 

Я НЕ ЗМОГЛА ЗГАДАТИ! 

Коли останній раз я була щаслива просто так? Просто через те що я живу, дихаю, чую, бачу. Коли хотілося плакати від цього щастя і легкості на душі? 

Пам'ятаю що в дитинстві ти виходиш на двір де світить сонечко, співають пташки, дме свіжий вітерець і ти вдихаєш наче саме життя! Вдихаєш і енергія починає бити в тобі через край. Здається що немає нічого для тебе неможливого! Пам'ятаєш?

Перше моє запитання було - куди зникла та енергія? 

Може мені вітамінів не вистачає? Або може мені наврочили? Ще багато таких може. Навіть в голову не прийшло що енергія зникла через мої думки. Скажеш нісенітниця? Тоді сядь і спробуй вдихнути, як у дитинстві, на всі груди. Що вдалося? Ото ж бо і воно. Неможливо - не можна загнати повітря у груди. А знаеш чому? Тому що думками ти тримаєш своє тіло у постійному напруженні. 

Тільки но в голові з'явилась погана думка, ти відразу, несвідомо, напружуєш якусь частину свого тіла. Це така реакція організму на незрозумілий для нього вид болю. Не віриш? Спробуй, ляж на спину і просто не про що не думай. Відчуй чи напружені твої руки, ноги. Спробуй вдихнути на всі груди. Просто лежи і думай про своє тіло. Зосередься тільки на ньому. Змушуй його розслабитись. З часом ти побачиш як почнеш дихати набагато глибше. Напруження пройде і прийде спокій. Ось перший щабель до виздоровлення.