Глава одинадцята: День перший

Після всіх звинувачень та низки несприятливих обставин Джек усе-таки опинився за ґратами. Але перед тим, як потрапити у камеру, він взяв участь у своєрідному випробуванні: спеціальна коробка, що визначає його долю. Відкривши її, він міг знайти туз — шанс на звільнення протягом трьох днів, або нічого, що означало б провести весь присуджений термін за ґратами.

Попри все це, на обличчі Джека не було й натяку на страх. Розглядати наноматраци вже не мало сенсу — він стояв непохитно.

День 1:

До Джека підійшли два високі чоловіки, простягнувши руки. Джек потягнувся до найближчої руки, але випадково опинився перед високим бородатим чоловіком. Той різко схопив руку Джека, але Джек залишався непохитним.

Бородатий чоловік намагався зрушити його кілька разів, але безуспішно. Роздратований, він витяг з кишені ніж — не справжній, а хитромудрий муляж.

Чоловік замахнувся, і лезо ледь торкнулося плеча Джека. Джек здригнувся, але відразу помітив, що це лише іграшка: лезо злегка входить у корпус ножа, створюючи ефект справжнього удару. Чоловік гучно зареготав:

— Це муляж, хлопче! Ха-ха-ха!

— Дуже інформативно…

— Та вибач! Так ми вітаємо новачків!

— Мета — налякати?

— Точно! Тут так заведено. Твоє ліжко — крайнє біля комоду.

— Може, спочатку познайомимося?

— Немає сенсу. Ти тут надовго, з часом усе стане зрозуміло.

Після короткого знайомства Джек зайняв своє ліжко, обережно розглядаючи кімнату. Двоповерхові ліжка, вузькі проходи між ними, комод із поцарапаним деревом — усе виглядало так, ніби тут жили десятки людей до нього. Він помітив кілька пар очей, які стежили за ним з верхніх ліжок.

Час від часу чути було тихе бурчання або сміх тих, хто вже звик до цих правил. Джек знав, що будь-який необачний рух може викликати непотрібну увагу. Він повільно розташував свої речі, стежачи за бородатим чоловіком, який тепер сидів на своєму ліжку і ніби пильно оцінював новачка.

— Не розслабляйся занадто, — пробурмотів він сам собі, ніби для себе. — Тут все може змінитися за мить.

Через кілька хвилин високий чоловік з верхнього ліжка спустив ноги, розглядаючи Джека.

— Ти новий? — тихо запитав він.

— Так, — відповів Джек, спокійно, але напружено.

— Не чекай поблажок. Тут ніхто не дає шансів даром.

Джек кивнув, не відводячи очей, і звернув увагу на деталі: стіни були покриті графіті, деякі слова були ледь розбірливі, наче попередження: “Не довіряй нікому”, “Виживе сильніший”. Він відчував, як у повітрі стоїть неписаний кодекс поведінки, який треба розгадати, перш ніж спробувати щось змінити.

Опівдні прийшов час обіду. Джек піднявся до їдальні, вузький коридор здавався ще тіснішим, коли його оточили кілька інших в’язнів. Вони оцінювали його мовчки, кидаючи короткі погляди. Хтось тихо бурмотів:

— Новачок… подивимося, на що ти здатний.

Джек знав, що будь-який прояв страху або паніки буде помічений. Він сів за столом, обережно тримаючи ложку, і почав їсти. Ніхто не заговорив до нього без нагоди, але у поглядах відчувалася неприхована цікавість і легка загроза.

Після обіду Джек повернувся до своєї кімнати. Бородатий чоловік підійшов і тихо сказав:

— Слухай, новачку. Я бачу, ти не лякаєшся. Це добре… але пам’ятай: тут навіть дрібниця може обернутися проблемою.

Джек кивнув, відчуваючи, що ця перша взаємодія більше ніж жарт з ножем — це тест його реакцій, спостережливості і холоднокровності. Він присів на ліжко і почав спостерігати за іншими: деякі розмовляли тихо, інші просто сиділи в тіні, виглядаючи байдужими, але насправді обережними.

Ближче до вечора Джек вирішив пройтися кімнатою, помічаючи кожен дрібний звук: скрип дерев’яного ліжка, тихе сопіння тих, хто ліг спати раніше, крик десь у дальньому кутку. Він розумів, що цей день лише розігрів атмосферу — справжня гра почнеться завтра.

Перед сном Джек ліг на своєму ліжку, обличчям догори, і подумав:

— Що б там не було з тією коробкою… мій шанс вижити буде залежати від мене самого.

Вечір закінчився тишею, яка нависла над камерою, як перед штормом, а Джек знав: завтра все стане ще складніше.