Глава дев’ята: Тінь і трон

Ранок у саду Флеґіль був тихий. Туман ще не розсіявся, і кожен крок Джека лунав майже оглушливо серед роси, що блищала на листі. Він ішов до альтанки, де колись зустрічався з Ареном, але сьогодні його чекала інша справа — перша спроба перевірити, чи справді новий союз працює.

Джек витягнув зі схованки невеликий пергамент. План рухів «Лози» був простий, як шахова комбінація: кораблі з піском прибували до Еморісу, звідти вантаж перероблявся на скло, лінзи і навігаційні прилади, які потім переправлялися в нейтральні порти для перепродажу. Кожен мішок піску — не просто товар, а удар по Союзу та фінансовій мережі, що намагалась контролювати Імперію.

— Що скажеш на це, Ерік? — з’явився принц, спокійно, майже невидимо. Його погляд був холодним, але уважним, як у мисливця.

— Схоже на шахову партію, де я не знаю правил, — відповів Джек, піднімаючи брову. — І мені подобається.

— Ти граєш за себе чи за Арена? — Ерік ступив ближче, але не надто, аби не порушити дистанцію.

— За себе, — сказав Джек, не відводячи очей. — Але я не проти робити вигідні ходи для тих, хто може мене підтримати.

Принц насупився, але не сказав нічого. Він знав, що кожне слово Джека мало вагу більше, ніж армії або накази — ця вага могла зламати плани, які готували роками.

Джек обійшов альтанку і помітив нову деталь: троянди навколо почали в’янути швидше, ніж зазвичай. Хтось чи щось впливало на сад — знак того, що шпигуни Союзу вже близько.

— Ти чуєш? — прошепотів Джек. — Десь поруч ходять мисливці. Не люди, а тіні.

Ерік прислухався і кивнув.

— Ми не перші, хто це помітив. Але я хочу знати — ти готовий?

Джек усміхнувся.

— Завжди. Але правила змінилися. Тепер мій хід — зробити так, щоб ти не зрозумів, що гра закінчилася ще до того, як почалася.

Тієї ночі сад Флеґіль наповнився тишею та напругою. Джек сидів у тіні, спостерігаючи, як місячне світло грає на шипах троянд. Тінь Арена з’явилася першою.

— Слухай, — промовив він тихо, — ти хочеш контролю, але ще не зрозумів, що ключ до влади — не у посадах і коронах. Ключ — у знанні слабкостей інших.

Джек кивнув, його усмішка залишалася холодною і невловимою.

— Саме тому ти і будеш моїм королем, Арене. А я… твоєю тінню. Але навіть тінь може обпалити руку, що намагається її зловити.

Арен схилив голову, наче визнаючи факт. Його очі загорілися — тепер не страхом, а амбіціями.

— Тоді покажи мені свою гру, Роланде.

— Не покажу, — сказав Джек. — Я дам відчути її.

І цього вечора вони розпочали нову партію. Без фігур, без шахівниці. Лише гроші, вплив і таємниці, які могли зруйнувати імперії.

Десь далеко Алекс Роланд слухав чутки про «безіменного торговця» і відчував холод у серці. Він не знав, що тінь, яку він недооцінив, вже грає за власними правилами — і що один з його синів керує грою.

Сад шепотів таємницями, троянди пускали шипи, а Джек Роланд, без прізвища, але з імперією у кишені, розклав свої карти. І тепер гралася не просто шахова партія. Гралася політика.