Глава третя: Ставка на ризик

Конфлікт між Союзом та Імперією розпочався через корону, і, як не дивно, посередником цього конфлікту стала церква.

Люди з Імперії масово виїжджали до королівства Тудор у пошуках роботи, адже зарплати там були вищі — частково завдяки самому королю.

Але не все було так барвисто, як здавалося: король масово експлуатував працівників з Імперії.

Так, хоч зарплати й були високими та стабільними, робота, яку виконували імперці, того не коштувала.

Королівство зростало як фінансово, так і політично, адже Імперія довгий час не реагувала на відверту нахабність. І це грало на користь Тудору — поки Імперія не зробила перший крок.

Вона ввела санкції проти Тудору. Умови для їх скасування: нормалізація умов праці імперцям і виплата відповідних компенсацій.

У відповідь Тудор запровадив свої санкції: частково заблокував постачання вугілля, без якого Імперії було вкрай важко пережити зиму. Умови скасування були безпрецедентні: Імперія мала надати 50% знижку на ртуть та алюміній.

Так між сторонами почалася санкційна війна, яка будь-якої миті могла перерости у повномасштабну.

Джек, добре розуміючи це, невипадково прямував до торгового дому «Лоза». У нього був власний бізнес-план і чіткий намір залагодити конфлікт без кровопролиття.

Карета зупинилася перед торговим домом — будівля справді вражала своїми розмірами.

— Зачекай мене тут, оплату внесу одразу після повернення.

Кучер кивнув.

Джек неспішно рушив до входу. Його зустріла висока дівчина з бейджиком: «Марі».

— Марі, відведи мене до голови торгової гільдії.

— У вас запис? Чи можу дізнатися ваше ім’я?

— Запису немає, але мені треба зустрітися з головою «Лози».

— Добре, зачекайте хвилину. Я повідомлю віце-главу.

Марі зникла за білими дверима, а Джек сів на один зі стільців біля вікна.

Через кілька хвилин дівчина повернулася й голосно промовила:

— Прошу, йдіть за мною.

Вони йшли довгими коридорами з грамотами на темно-червоних стінах.

— Що це за грамоти?

— Це грамоти сина голови «Лози».

— Їх чимало…

Нарешті вони дійшли до червоних дверей. Марі зупинилася:

— Голова за цими дверима. Можете заходити, коли будете готові.

Дівчина пішла в інший бік.

Джек увійшов. За столом сидів чоловік з чорним волоссям у білих окулярах. Дивно, але ці окуляри додавали йому розумного вигляду.

— То з якої причини ти хотів зустрітися зі мною?

— Чи чули ви про Еморіс? Віддалений великий острів, майже повністю вкритий найкращим піском?

— Авжеж. Але він неприбутковий. Чому я маю цікавитися ним просто зараз?

— Очікував від вас більшого...

— Тоді мені шкода, що розчарував. Гадаю, на цьому можемо завершити розмову.

— У мене є п’ять мільйонів кор.

— О, в такому разі — ти мене заінтригував. Що ти плануєш зробити з неприбутковим об’єктом?

— Зробити його прибутковим. Згоден, закупівля скляних виробів в Еморісі — невигідна. Але що, як закуповувати в них інший товар, значно цінніший?

— Наприклад?

— Пісок. Дивно, що ви ще не здогадалися. За даними, 46% острова досі не освоєні. А він немалий. Чому б не закуповувати у них пісок? Їм це вигідно — в них інакше нічого немає. Навіть прісну воду доводиться імпортувати. Ми отримуємо якісний ресурс — вони гроші.

— Розумно. Але ж пісок є і в інших королівствах!

— Так, але не в таких об’ємах і не такої якості. Тільки уявіть, що можна з нього зробити, якщо він буде першосортний , а він доречі таким і є!

— Добре. Скільки ви готові інвестувати?

— Як уже казав, п’ять мільйонів — зараз. І щомісяця по п’ятсот тисяч кор до моменту, поки об’єкт не стане прибутковим.

Йдеться про мільярдний прибуток.

— Я вас почув. Починаю підготовку негайно.

Вони продовжили обговорення. Джек підписав безліч документів. Він чудово розумів, наскільки великі ці інвестиції. Але також знав: без ризику далі не рушиш.

— Пропоную на цьому завершити.

— Згоден. Якщо я вам знадоблюся — я Джек. Прізвища в мене немає, але думаю, ви зможете мене знайти.

Джек повернувся до карети. В одну мить всі його гроші були вкладені в проєкт із сумнівними шансами на успіх.

— Ось твої гроші, — сказав він, вручаючи кучеру 12 кор.

— Але ви мали заплатити лише десять.

— Це відсотки за очікування. А тепер — у сад Флегіль.