Глава друга: Тягар скинуто

Але першочерговим наміром Джека було створити для Арена сцену, на якій він матиме явний вплив, а Джек стоятиме в його тіні й пожинатиме плоди.

Джека випустили доволі швидко й повели до короля. Увесь шлях його підштовхували, мовляв, королю не пристало чекати.

Ворота в тронний зал відчинилися. На троні сидів король Жан Тудор. Біля нього, по правий і лівий бік, стояли два королівські лицарі.

Пройшовши червоною доріжкою та ставши на коліно, Джек чекав.

Король почав говорити першим — такий був закон:

— Відтепер ти не Роланд. Тебе мали б негайно вбити, але через значні заслуги твого батька та вмовляння матері я тебе відпущу. Але тепер ти є нічим більшим, ніж людина без роду та дому.

Джек усміхнувся й промовив:

— Так, Ваша Величносте.

— На цьому все. Можеш йти.

Джек повільно виходив із тронного залу. Найбільше його приголомшили масштаби. Він не міг не подумати, скільки б коштувало все, що тут є — включаючи ту гігантську синю люстру, яку імпортували з далекого східного королівства Еморіс. Ця держава переважно займалася керамікою та виробами зі скла. Для такого бізнесу в них було вдосталь піску й навчених людей. Проблемою була відстань: щоб доплисти туди на великому торговому судні, потрібно не менше ніж п’ятдесят днів — туди й стільки ж назад. Загалом — сто днів.

Саме тому це було не дуже вигідно. Хоч у Еморісі й була якість найвищого гатунку у світі, але все ж купити щось трішки гірше в найближчих королівствах було б значно доцільніше. І Джек мав намір це змінити найближчим часом.

Вийшовши з тронного залу, він повернувся на вечірку, адже лише пройшовши через неї, можна було дістатися виходу. На вечірці грала хороша музика, але Джекові не подобалося саме місце проведення. Можливо, для людини, в якої не таке «озброєне око», як у нього, це не так помітно. Але Джек чітко бачив, що підлога була подряпана — і це був не якийсь «стиль», як казали дами, що вже випили забагато вина.

Можна було також помітити стерту деревину в кількох місцях. Але Джека це вже не хвилювало. Він просто прямував до виходу крізь танцюючий натовп, який, здавалося, спеціально не давав йому пройти. Та Джек вирвався. Відчинивши двері, він відчув поштовх у спину. Це зробили ногою — він чітко зрозумів це.

Падаючи зі сходів, Джек почув грім і побачив свого батька — Алекса Роланда.

Він упав на мокру підлогу. Як і очікувалося, до нього під’їхала карета. Сівши в неї, Джек поїхав, а Алекс зі злості закричав:

— Ти більше не Роланд! І не повертайся сюди, покидьку! Я тебе більше не знаю — і знати не хочу!

Це були останні слова, які чув Джек.

Але він виглядав так, наче скинув з себе важкий тягар.

Тягар, який переслідував його багато років, зник. Як і очікувалося, у кареті лежали п’ять мільйонів кор — саме стільки, скільки обіцяв принц. Це була сума, за яку можна було купити землі розміром із графство. Але це не було метою Джека.

Він наказав візнику їхати до торгового дому «Лоза».

За спогадами Джека, цей дім славився найбільшим і найдешевшим асортиментом товарів з усіх можливих королівств та імперій. Його вплив сягав щонайменше трьох королівств. Дім міг би розширитися ще більше — фінансів вистачало, але це не було б зовсім розумним ходом.

Було надто багато змінних: конкуренція, платоспроможність населення, законодавчі обмеження. Саме ці чинники разом і були єдиною силою, що стримувала стрімке зростання впливу «Лози».

Назву ж торговому дому дали невипадково: усе почалося зі звичайної лози, з якої майстерно виготовляли мотузки. Королівство, у якому народився цей дім, славилося своїми горами, а мотузки й досі залишаються популярним товаром.

Саме в таке місце прямував Джек. Це був перший етап його дитячого плану.