Pizza Margarita

Холодно. Пахне самотністю і сирістю. Дим. Чи то від нищення торішнього листя чи туман. Справа вуличка. Там, у цій вузькій тріщині нагромаджень, вкритій кривою зубчастою бруківкою, там темно і тихо. Там зібрана вся туга за промінням сонця. Там повітря застигло і таке враження, що час зупинено. Проте видніється вдалині світло, мерехтливе, неспокійне, як і все, створене по образу людини. 

Засмоктуюсь туди.Крок за кроком, вперед, шпортаючись за вишкірені больовим оскалом плити. Навмисне шаркаю ногами, щоб згладити рубці. Вуличка дуже вузька. Руками можна втримати дві паралельних стіни. Перші краплі. Їх мало. Не можуть проштовхатись додолу, зустрічають численні перешкоди дротів, білизни, балконів, що виціловуються рядами… Поволі легені вбирають цю непривітну атмосферу, а я набираю швидкості в цій вязкості, наскільки можу. Так буває в сні – йдеш, а ноги не слухаються. Біжиш, а навколо все зупиняється. Єдиний порятунок – пучок світла, воно навіть починає зігрівати: спочатку очі, що перекидають тепло в мозок, який у відповідь шалено вимальовує уяву затишку, простору, спокою. Нехай оманливого.Нехай міраж… 

Pizzeria. Це Pizzeria. Нюх найпізніше активовується і, зрадливо так, передає імпульси в шлунок, який одразу ж, немовби чекаючи поклику, починає несамовиту боротьбу за отримання йому такого враз необхідного. За дверима пахне теплим тістом. Заходжу. Сідаю. Тепер мозок думки спрямовує лише в одне русло. Навколо нічого, тільки я і Pizza. Pizza і я. Мене паралізує не тільки фізично, а ще й блокує здатність до мислення. Лише я, Pizza, пиво. Посередині я, переді мною Pizza і пиво. А навколо – вакуум. Мертва пустота. Зараз існує тільки один мікросвіт – я, Pizza, пиво. 

Стискаю в руках серветку, пальці нервово витанцьовують по столу. Похрускую ними, чекаючи офіціанта. Руки самі перегортаюсь сторінки меню. Очі не сприймають анічогісінько. А їм і не треба, я ж вже знаю, що точно замовлю Pizza Margarita і пляшку пива. Нарешті йдуть по замовлення. Нарешті. Оглядаюсь на вікно. Темно і непривітно ззовні. А тут такий рай заполонив моїм тілом, така жага до задоволення! Швидко продиктувавши бажання, подумки підганяю офіціанта. Проте згодом заспокоююсь. Замовлення зроблено. Час просто не може в даному випадку бути невблаганним. Посміхаюсь собі. Закриваю очі. Збоку може видатись, що сплю. Рівним глибоким сном. Може й так. А мозок і шлунок працюють, немов вічний двигун. Тепер можна випустити на волю й інші думки. Вони вже копошаться, мов клубок змій,роєм гудуть невдоволено, мов сполохані бджоли. Пручаються, штовхають одна одну,щоб заняти особливе місце в мозку – залі суду. Тільки це приємна процедура – розглядати справу думки. І щаслива та, якій складено і ухвалено рішення. Не всім так щастить. Чи то не всі думки такі прості? Деякі в залі суду сидять днями і ночами, і тільки зрідка виходять в туалет. 

Ах, от закрутили голову. А на столику уже пашіє Pizza. Дивлюсь. Просто дивлюсь – це вже моральне задоволення. Навіть хочеться розтягнути час. Стукають молотками химерні думки. Гнівно: де моя мухобійка? Цить! Зараз лише Pizza. Pizza. Усмішка. Руки тягнуться до пляшки пива і бокалу. Ллється пиво. Піниться. Бульбашками промовляє. Руки тягнуться до прибору. Обережно, немов скальпелем – розрізаю перший шматок.  

Хто не знає: PizzaMargarita– це тісто, соус зі свіжих помідорів, оливкова олія, сир моцарелла і стебло базиліка. Вона печеться в печі. Вода, в якій замішується тісто, тут особлива. Тут все особливе– кожен інгредієнт, а в сукупності – це гармонія смаку. Так, так. Смак теж має свій гармонійний спектр. Отже, перший шматочок. Його важливо їсти повільно і водночас швидко, щоб відчути зігріваючий жар печі. І перший ковток пива. 
Холодний ковток, який відчувається у стравоході, омиваючи його благодатною прохолодою.

Вдох-видох. Глибокі. Вдох-видох. Знов закриті очі і ледь помітна посмішка. Ну здається і все. Решта Pizzy поглинається вже не з такою ейфорією. Якщо не зловити першого моменту – гарантовано втрачене задоволення. Бо перший кусок завжди неповторний. Бо він перший. А далі – копії. 

Трапеза завершена. Промокаю губи. Віддячуюсь грошима. Проходжу до виходу – і розчиняюсь в темряві.