005

Пурпурне плаття облягало тоненьку фігурку Яни ідеально, ніби пошите на замовлення. Корсет із замші кавового кольору, хоч і зашнурований абияк, додатково підкреслював стрункість і витонченість.

Спідниця, піднята попереду великими хвилями складок, відкривала нижнє вбрання, біле, до п'ят. Рукави — довгі і широкі, але стягнуті підв'язками.

Замість кросівок — м'які шкіряні туфлі на плоских підошвах, більше схожі на капці, ніж серйозне взуття для подорожей.

Аліна одягла все таке саме. Але верхнє вбрання — темно-синє. Корсет, затягнутий тугіше, за кольором майже не відрізнявся від сагайдака зі стрілами. Ішла набагато впевненіше, не побоюючись заплутатися у спідницях.

Три охоронці, у тому числі вчорашній блондин, неквапливо й трохи вальяжно йшли далеко попереду, вдаючи, ніби вони тут ні до чого. Ще троє — на пристойній відстані ззаду, теж прикидаючись сторонніми.

— Не розумію, навіщо дві сукні? — Яна ступала дорогою, вимощеною бруківкою, обережно, з незвички притримуючи складки верхньої спідниці. — Навіщо одна під іншою?

— Нижнє вважається натільною сорочкою, — пояснила Аліна тихо й озирнулася на охорону, ніби бажаючи впевнитись, що хлопці не наблизились і не можуть чути жіночу розмову. — Іншої білизни тут майже немає.

— А я вчора дивувалась, чому на ринку не знайшлося. — Яна провела рукою по волоссю, перевіряючи, чи не розтріпався недбалий клубок на потилиці. — Але в чому причина?

— Треба часто прати. — Аліна продовжила трохи голосніше. — Вдома запихаєш у машину й тиснеш кнопку. А тут лише вручну. Часу немає, та й мило недешеве.

— Що робити, коли зноситься? У мене з собою лише трико з бункера.

— Ну, іноді все ж таки вдається роздобути. До речі, гарне прикриття для нашої експедиції. Їздимо у пошуках рідкісних товарів.

Кам'яний міст із низькими товстими стінками парапетів виглядав масивним, надійним. Біля відчинених фортечних воріт — півдюжини стражників у латах і шоломах, з великими щитами та алебардами. На двох лучниць, які нічим не виділялися серед місцевої публіки, уваги не звернули.

Вулиці міста виявилися вузькими та нерівними, з безліччю поворотів, відгалужень та перехресть. На перших поверхах будівель — всілякі магазини, майстерні, ресторанчики. За склом великих склепінчастих вікон, що служили вітринами, — одяг, взуття, планшетні комп'ютери, стріли, кольчуги, сокири, сонячні батареї, булки та овочі.

У приміщенні бару над темним полірованим прилавком світилися блакитні цифри голографічного годинника. Відвідувачі, сидячи за білими пластиковими столами, дивилися на плоский телевізор, що висів на дощатій стінці.

Транслювався концерт. Темноволоса жінка у довгій чорній сукні грала на флейті ліричну мелодію. Позаду повільно падало листя в пишному осінньому лісі.

Бармен, кремезний вусатий чоловік у сірій сорочці, розливав із барила у дерев'яні кружки золотистий напій.

— Добрий день! — Аліна поклала на прилавок дві латунні гайки.

— Вітаю, леді! — Бармен обізвався глибоким басом. — Вам із базиліком, із чорницею чи з грушею? Якому присмаку надаєте перевагу?

— З базиліком! — Впевнено відповіла Аліна й обернулася до супутниці з поясненням. — Сидр, легке яблучне вино. Саме його сезон. Спробуй, тобі сподобається!

— Дуже смачно! — Яна відпила з кухля. — А яблука де беруть, крадуть на плантаціях?

— Частково. Свої сади також є. — Аліна зробила великий ковток. — Гаразд, настав час тобі знеструмити комунікатор. Слід обірветься у людному місті.

— А що з планшетом? — Дівчина зняла з плеча свій невеликий чорний рюкзак, що висів поруч із сагайдаком, дістала пристрій і, відкривши кришку, вийняла сріблястий прямокутник акумулятора. — Роботів не привабить?

— Машини не знають, чий він. — Аліна знову зробила паузу, смакуючи сидр. — А сигнал комунікатора вже давно зіставили із твоїми видимими пересуваннями.

— Зрозуміло. Перед кожним включенням потрібно добре ховатись.

— Саме так! Дівчата, якщо помітила, користуються комп'ютерами лише вдома.

— Хай лежить, якщо вже взяла. Він не важкий, та й рюкзак водонепроникний.

— Увага! — Музика замовкла, на екрані телевізора з'явився лицар у латах і в шоломі з піднятим забралом, років тридцяти, чорноокий, гладко виголений. За воїном виднілися зубці на стіні фортеці. — Приносимо вибачення за перервану передачу! Говорить капітан варти! Важливе повідомлення: нашестя тролів біля східних воріт!

— Швидко ж вони відреагували на зникнення сигналу! — Аліна поспішно допила яблучне вино й поставила кухоль на прилавок. — Ходімо, затримуватись не можна! Вмикаємо генератори захисного поля!

— Повторюю: біля східної брами небезпечно! Наближається череда машин! — не вгамовувався капітан, нагнітаючи драматизм. — Виведіть додому жінок та дітей! Надійно замкніть двері!

Яна та Аліна поспішили на вулицю. Бій біля входу до міста вже розпочався. Стражники відступили, сподіваючись на залізні грати, але вони опускалися надто повільно. Дві механічні мавпи підперли їх плечима, дозволяючи іншим тролям потрапити всередину, пригнувшись.
Штучні чудовиська, сяючи червоними ліхтарями на мордах, з низьким гарчанням накинулися на солдатів.