002

Хтось уже відкрив віконниці, і в дощату хату вливалося невиразне сіре світло ранкових сутінків. На ліжках ще спали, сховавшись пiд різнобарвними ковдрами. У повітрі біля глиняної печі мерехтіли величезні блакитні цифри голографічного годинника. Сам пристрій, що виглядав як срібляста пірамідка розміром з долоню, стояв на широкій стільниці і блимав крихітними зеленими вогниками індикаторів.

На грубій лаві біля того ж столу розташувалася Кейт. Водила пальцем по дисплею білого планшетного комп'ютера, відпиваючи маленькими ковтками гарячий, судячи з легкої пари, напій з коричневої керамічної кружки.

Яна сиділа на своєму ліжку і розчісувала волосся білим пластиковим гребінцем. Поруч із нею лежала темно-сіра куртка з потертою блідо-блакитною підкладкою та каптуром такого ж кольору.

— Новенька… Вибач, забула, як тебе зватии… — Важкі дерев'яні двері прочинилися, в будинок заглянула темноволоса і темноока дівчина в синій кофті та попелястих джинсах.

 — Яна. Начебто так, якщо я ще не здуріла.

— Да, згадала. Стомилась, всю ніч чергувала. Коротко кажучи, за тобою прийшов наш воєначальник. Куртку візьми, холодно.

Зовні стояв чоловік похилого віку в плямистій темно-зеленій камуфляжній сорочці й в таких же штанах. Чорні черевики з товстими підошвами. Сивий, коротка стрижка. Гладко виголене кругле обличчя. Уважні світло-зелені очі.

— Доброго ранку! Я Джеф. — Голос, досить високий тенор, прозвучав цілком впевнено, незважаючи на сумніви щодо питань. — Це ти лучниця? Така худа?

— Доброго ранку! — Яна анітрохи не зніяковіла під його вивчаючим поглядом. Одягла куртку, зібрала волосся в пучок на потилиці. — Та куди там. Просто трохи навчилася.

— Не треба скромностi! Дві стріли з двох у заправника, що біжить, знаєш, це вражає. — Він дивився на неї з деяким подивом, ніби справді сподівався побачити не настільки тендітне дівчисько. — Снідала?

—Так, встигла. Кейт розбудила раніше.

— Верхній одяг, бачу, вже одержала. Ідемо до складів зброї. — Джефф вказав напрямок коротким чітким жестом. — Я колишній спецназівець, але на луках не знаюся. А без них ніяк. Щось вогнепальне або плазмове тут велика рідкість.

Містечко, мабуть, ще не прокинулося. На вуличках зустрівся тільки неквапливий патруль, хлопці в темних светрах і джинсах. Двоє з алебардами, у третього у руці молот. Джефф обмінявся зі стражниками мовчазними кивками.

— А як ти навчилася, якщо не секрет? —Він продовжив, коли патрульні віддалилися.

— Чому ж секрет? Пілоти днями сидять на кріслах і наглядають за комп'ютерами. — Яна пояснила зі спокійною байдужістю, зображуючи потиск плечима лише інтонацією. — Потрібен спорт, щоб рухатись. Багато хто захоплюється, та й мені теж сподобалося.

—Зрозуміло! — Джефф відповів із ледь помітним полегшенням, ніби позбувся якихось неприємних підозр щодо новоприбулої. — Інших інструкторів нема, вся надія на тебе.

Будова, схожа на комору, присадкувата, трохи кособока, з плоским односхилим дахом.
Спецназівець увійшов першим і ввімкнув жовту лампу.

Верстаки з молотками, ножицями, стамесками, брусками, мотками товстих ниток. Безліч сокир та молотів на підлозі, щільні ряди ручками догори. Об'ємні в'язки стріл не менше сотні в кожній. Невигадливі сагайдаки, що являли собою чохли з щільної сірої тканини. На стінах — дюжини три луків різних розмірів. Яна одразу ж зняла з кілочка один великий.

— Слабким даємо потужні, хоч це й парадоксально. — Джефф схвалив її вибір кивком. — А у силачів середні, якщо взагалі є. Воюють, переважно, важкими списами, сокирами.

— Довгий для мене набагато зручніший. — Яна оглянула тятиву. — І бажано якмога сильніший, це компенсує неповне розтягнення.

— Ну а в мене сьогодні звичний. — Джефф взяв із далекого верстата два вже наповнені сагайдаки. Один простяг дівчині, другий начепив собі на плече. Потім додав до свого спорядження інший лук, короткий. —Як він правильно називається, рекурсивний?

—Так. Хороший для інтуїтивної стрілянини. Без точного стилю, як виходить.

— Все одно поки покладаюся на стару добру сокиру. — Джефф нахилився і підняв згаданий предмет із підлоги, взявшись за рукоятку, а дівчині простяг молоток. — Носи у кишені, раптом знадобиться.

— Як щодо стрілецького приладдя? — Яна спочатку застебнула куртку на всі гудзики, крім верхньої, і тільки після цього повісила за спину сагайдак. — Щоб тятива не мучила пальці.

— Так, зовсім забув. Ось що означає дилетант. — Спецназівець порився в темних довгастих ящиках, що стояли в кутку, і знайшов дві пари великих рукавичок, грубо пошитих зі шкіряних клаптів.

— У лука є полиця для стріли, тож на ліву руку необов'язково.

— Бери обидві. Втратиш потрібну, одягнеш навиворіт іншу. — Він відчинив двері й вимкнув лампу. — Ходімо, пора.

Вже помітно посвітлішало. Джефф повів дівчину похилою вуличкою, вимощеною гравієм, в другий квартал поселення, розташований нижче. Теж зі стіною з товстих колод і спостережною вежею над прочиненими воротами.

— Завжди висуваємось у рейд по дві-три людини. — Спецназівець почав роз'яснювати тактику. — Дотримуємося радіомовчання. Збираємось в затишному місці. Якщо поблизу спостерігачі, то виходу великого загону не виявлять.