3

І от вона – різниця між людьми. І та жінка і та. Але кожна з них сприймала одного і того ж чоловіка по-своєму. І кожна бачила власну правоту в своїх думках, діях, мріях.

Одна з них хотіла бачити його живим і здоровим – а інша була готова на все аби тільки збулося її бажання. А якщо ні, то хай помре.

Як дивно і страшно! Як жорстоко і цинічно. Як все не просто. Це факт. А факт, як кажуть, річ дуже вперта. І ось дві людини які дивляться в однин і той же бік, на одну і тут ж річ і бачать в ній кожен своє. Таке життя. І кожен буде оправдовувати з цих двох того, хто йому ближчий. Того, який внутрішньо живе в ньому. І це теж факт.

Але разом із тим, кожен з нас в десь глибоко в душі буде розуміти хто з цих двох поступає добре а хто погано. Кого треба підтримати а кого осудити. Але чи завжди ми так робимо? Чи завжди ми готові признати правду, такою якою вона є. А не таку, якою би нам її хотілося видіти. Цьому і є проблема.

Ми ніколи не зможемо до кінця зрозуміти як така людина може жити все життя під один дахом, разом їсти, розмовляти, виконувати якісь побутові роботи – і водночас внутрішньо так ненавидіти ту людину, котра знаходиться поруч.

І в той же час, зовсім чужа людина може стати рідною за короткий момент, абсолютно приймаючи вас таким, яким ви є. А не таким, яким би вона хотіла вас бачити.

І якщо це не любов – то що тоді? Як тоді має виглядати справжня любов? Хіба справа лише в словах?