Глава 18

Їхню відрадну тишу перервало повідомлення, яке прийшло на ноутбук Роана. Писав його давній приятель – Квадрат. Чоловік вже знав про все і радив Роанові якийсь час пересидіти десь подалі від дому, оскільки Юнта хвалилася отруїти свого благовірного, як лише той появиться на горизонті. Звідки він все це знав, було не ясно. Та й не так вже й важливо. Головне, що він попередив.

«І ось ще що, – писав Квадрат, – вона навіть ходила до тебе на роботу, хотіла написати на тебе скаргу. Надіюся, що її там ніхто серйозно не сприйме».

Крім того, Квадрат попереджав, що від Роана хочуть відмовитися і рецензент і видавець, оскільки обидві жінки є подругами Юнти. Він ще багато чого писав.

– То он воно як. – усміхнувся Роан. – Ну, ну… Може мене ще захочуть і вигнати з роботи.

Але йому якось було зовсім не страшно. Більше того, навіть самому дивно, що він не боїться. Адже, колись би він такого боявся в смерть. Але не зараз.

«Навіть якщо і так. – відписував Роан Квадратові. – Мені все рівно. Я якось роботу знайду. Як не ця – то інша. Я ж професор. Відома людина. Гроші в мене є. це не проблема. Зате я отримаю свободу. Ти навіть не уявляєш, як я хочу нарешті отримати можливість нормально жити і дихати!»

Кажуть, що ненависть затуманює людині очі і робить її сліпою. Вона перетворює її людину раба, роблячи з неї повного дурня. І при цьому заставляє вірити в те, що саме тільки вона є права і ніхто більше. А всі довкола ні.

І ця людина стає повністю сліпою. Небезпечно сліпою, котра готова все знищувати довкола аж поки не доб’ється свого. Хоча і заздалегідь є зрозуміло, що вона не отримає бажаного. Але робить лише гірше і собі і всім довкола. Ось він – егоїзм. Це хворе не вміння, не бажання, не можливість любити когось.

Роан все це розумів зараз краще аніж коли-небудь раніше. Та що поробиш. Злочинець має вчинити злочин аби його можна було назвати злочинцем і притягнути до відповідальності. А поки що, все це лише порожня розмова і не більше.