2

Після обіду Роан вирішив піти і скупатися в морі, хоча, по правді кажучи, він не був великим любителем цієї справи. Певне фільми про акул-людожерів таки зробили свою чорну справу. Ці фільми жахів не одну людину звели з розуму, в буквальному сенсі цього слова.

Погода була чудова. Світило сонце. Небо було чистим, ніде ні хмаринки. Тепло. Літо ж на дворі. Краса. Ось вона – найкраща і найбажаніша для мільйонів людей пора року, коли можна нарешті трохи розслабитися і відійти від важких робочих графіків.

Роан пішов на пляж. Вчора він згадав про одного свого старого друга, котрий би мав жити тут, не далеко. Його звали Артезій. Але той, на жаль, був чимось зайнятий і ніяк не міг скласти Роанові компанію на пляжі. А може просто не хотів?! Як би там не було але свого часу Артезій заздрив йому, Роанові.

На пляжі було багато людей. Крик, шум, гамір – все це трохи почало діяти Роанові на нерви і він вирішив, що буде краще, якщо він піде кудись геть. І тому, ображений геть на все, в першу чергу через те, що не зміг знайти собі ніякого місця, він пішов вздовж пляжу, перейшов його весь а тоді звернув на якусь вуличку і йшов аж поки не натрапив на якесь маленьке кафе під старим деревом.

Тут для нього була чудова атмосфера. Поруч не було нічого. Лише тихо грала якась приємна музика. Старший чоловік приймав закази. Він зробив Роанові каву. І після того кудись зник за дверима свого дому. Всього кілька столиків. І ті порожні. Тиша. Яка приємна тиша.

Тільки за одним столиком сиділа молода дівчина. Вона читала книжку. Роан не міг бачити що саме вона читала. Однак, вона повністю занурилася у своє чтиво. І це його зачепило.

Вона була красива. Роан не міг визначити скільки їй років, бо вже давно не приглядався до жінок. Можливо, двадцять. Можливо, двадцять п’ять. Не більше. Хоча, хто там знає. Іноді жінка може і в повних тридцять ще виглядати набагато молодшою.

Одягнена вона була в світлу футболку і шорти. Її трохи рудувате, хвилясте волосся спадало на плечі. «Красуня! – подумав Роан. – Чорт забирай, красуня!» І зітхнув.

Дівчина була поглинута читанням. Але в якийсь момент вона відволіклася від книжки і піднялася голову. В цей момент Роан побачив її обличчя. До того моменту він бачив його лише частину. Але зараз він побачити повністю. Вона справді була вродлива. Дуже вродлива. Дівчина поглянула в бік Роана і усміхнулася. Вона допила свою каву, повільно стала і пішла.

І лише тоді, як вона зникла за рогом вулиці, Роан зрозумів що це було. І що це не сон. Він глибоко вдихнув, наче намагався вловити запах її парфумів.