Глава 14

До глибокої ночі Ягмур сиділа у підвалі. Її почуття дійшли до межі. Сльози лилися рікою. Навіть не від того, що вона залишилася сама... ні. Від того, що зробив Аднан. Як же вона хотіла помститися йому! В один момент Ягмур сказала собі:
— Треба вибиратися звідси! 
Дівчина почала обшукувати підвал і знайшла якийсь маленький дротик.
— Ну що ж, може і згодиться, — Ягмур піднесла його до замкової скважини і пробувала відчинити двері. Вона ніколи не мала такого досвіду, тому важко було досягти якогось позитивного результату. Але врешті...
— У мене вийшло! — Ягмур радісно викрикнула і швидко вибралася з підвалу. 
Дівчина пробігла коридором і усвідомила, що в цій будівлі вона абсолютно сама. А ще цей запах... запах бірборсу! Фу... Ягмур прикривала ніс рукою, але через те, що вона недавно вживала цей наркотик внутрішнє бажання спробувати його ще раз просто вирувало. Дівчина розуміла, що їй потрібно негайно вийти на свіже повітря. Ягмур почала розмірковувати вголос:
— Як мені звідси вибратися? Якщо вийду на вулицю, то нічого крім глухої ночі на мене не чекатиме. Навряд чи я знайду тут бодай якусь попутну машину. Треба знайти кабінет Аднана, можливо, там є телефон.
Ягмур подалася на пошуки кабінету. Це було важко, так як цех величезний. Але вона вирішила знайти коридор, який більш-менш пристойно виглядає. Можливо саме там і знаходиться кабінет. Ягмур мала рацію — через декілька хвилин саме в такому коридорі вона і знайшла логово Аднана! Яке чомусь було навіть не зачинене.
Дівчина вбігла в кабінет і оглянула стіл — в шухляді знайшовся Аднанів телефон.
— Хоча б щось, — Ягмур взяла його до рук — Яка я рада, що тут немає пароля. А кому ж телефонувати? Емір... Як він там з рукою..? Добре, подзвоню йому. Я знаю його номер напам'ять?
Сама того не підозрюючи, Ягмур виявила, що знає номер Еміра. Принаймні перші декілька цифр. Решта номеру автоматично знайшлося у контактах Аднана.
Емір швидко взяв слухавку:
— Аднане, чого тобі від мене треба? —відповів він.
— Еміре, це Ягмур! 
— Ягмур, — чоловік помітно насторожився — Де ти поділася? Чому до тебе не можна додзвонитися? І звідки у тебе телефон Аднана?!
— Допоможи мені, я в його нарко-лабораторії, зовсім сама... Ти знаєш де це?
— Чекай, я скоро буду.
Ці слова, які щойно сказав Емір, надзвичайно зігріли душу. Ягмур відчула себе в безпеці, навіть не зважаючи на те, що вона зовсім сама і далеко від дому.
Емір виконав свою обіцянку і вже скоро приїхав по дівчину. Ягмур вибігла на подвір'я і кинулася обіймати чоловіка.
— Еміре, як твоя рука? — відразу запитала Ягмур.
— Ти серйозно зараз переживаєш за мою руку? — Емір притиснув до себе Ягмур і поцілував в шию — У мене все нормально, звичайна рана. Як ти?! Як ти сюди потрапила?
— Я тобі по дорозі все розкажу...
Емір кивнув і провів Ягмур до машини. Дорогою дівчина дійсно розповіла все в деталях. Моментами здавалося, що Емір просто вибухне від необачності Ягмур. Але пік його гніву настав тоді, коли дівчина розповіла про те, що зробив з нею Аданан. Емір різко натиснув на гальма.
— Йому не жити після цього!!! — прогарчав Емір. Ягмур притиснулася до сидіння, бо виглядало це справді страшно. 
— Еміре, його заарештували більш за все... Думаю він своє отримає, — приглушено мовила Ягмур.
— Я його і в тюрмі дістану!!! Ягмур, я тебе ні на мить не залишу більше саму!
— Прошу, поїхали, я розповім продовження.
Емір прикрив очі, а потім сильно стукнув кулаком по керму. Здавалося, затремтіла вся машина. Він нервово видихнув і рушив далі. Ягмур трохи почекала, а потім обережно розповіла Еміру залишок подій.
Вже скоро Ягмур опинилася у власному будинку. Емір ще надзвичайно злий і до нього навіть страшно було розмовляти. Здається, він чекав ранку, доки можна буде навідатися до Аднана, якщо його дійсно заарештували.
— Як ти себе почуваєш? — врешті запитав він — Тобі певно зле, після бірборсу і... — Емір стиснув кулаки.
— Я нормально себе почуваю, правда, — Ягмур обережно підійшла до Еміра і обійняла його. Було чутно, як серце чоловіка калатає із величезною силою. Він пригорнув до себе дівчину у відповідь і занурився носом в її волосся.
— Я сьогодні вночі залишуся з тобою, — сказав він.
— А якщо я буду проти?
— Ягмур, сьогодні я ночую у тебе. Я розумію, що ти мене ще не пробачила, але не варто зараз це показувати. Я дуже тебе люблю і хочу бути поряд.
Дівчина шморкнула носом. Вона зовсім забула про образу, яку мала на Еміра, тому просто піднялася на носочки і прошепотіла йому на вухо:
— Я більше не серджуся на тебе. Я рада, що ти у мене є.
Ягмур підібрала влучні слова. Емір нахилився до її обличчя і завмер біля вуст.
— Я більше тебе не розчарую, — ще мить і він палко схопив губи Ягмур своїми. Здавалося цей момент тривав цілу вічність. Дівчина хотіла забути про всі проблеми і пробути в обіймах цього чоловіка ще стільки, скільки бажає душа. Емір ніжно відпустив Ягмур і промовив:
— Тобі треба поїсти і випити теплого чаю.
— Ні, — всміхнулась дівчина — Я хочу спати. Прийму душ і можемо лягати. Вже пізно. Зараз я розстелю нам постіль.
— Нам? — Емір трохи здивувався, але на обличчі ясніла посмішка.
— Так, ти ж не збираєшся спати в іншій кімнаті? Хочеш бути зі мною, значить оберігай мене в моїй кімнаті і в моєму ліжку.
Ягмур пішла в душ, а Емір ще дуже довго не міг натішитися, що вона сама запропонувала спати разом.
Ніч минула як одна мить. Не дивлячись на те, що вже давно пора вставати, Емір і Ягмур зовсім не хотіли покидати обійми один одного.
— Я сподіваюся, ти сьогодні залишишся вдома, — сказав Емір — Робота почекає, тобі потрібен відпочинок.
— Тоді ти теж залишайся. Після отриманого пострілу в руку, ти себе не бережеш — Ягмур сонно вткнулась носом в шию Еміра.
— Куля нічого не пошкодила, це всього лише рана. А от ти маєш відпочити. Не послухаєш мене — закину тебе собі на плечі і понесу до свого будинку. Будеш жити у мене.
— Навіть не знаю, радіти чи ні, — Ягмур трохи посміялася, а потім звернула увагу на годинник — О-о, в цей час я вже давно встала б. Це все ти винен, я не хочу відриватися від тебе.
Емір притиснув Ягмур ще сильніше до себе і поцілував в губи. Такий чудовий момент став зіпсованим дзвінком в двері.
— Хто це до тебе так рано? — підвівся Емір.
— Може бути Аджена. Вона рання пташка, часто заходить вранці... Заходила. Зараз у нас стосунки вже не ті. Піду відчиню.
Ягмур довелося таки встати з ліжка. Вона попрямувала до дверей, відчинила їх і виявилося, що все ж вона мала рацію — на порозі стояла Аджена.
— Привіт, Ягмур! Давненько я до тебе не заходила, — посміхнулася вона. 
Дівчина тримала в руках якусь коробочку із солодощами. 
— А ти чому так довго спиш? І чому до тебе неможливо додзвонитися? Я хотіла відновити наші вранішні посиденьки, запросиш?
— Привіт, Аджено, — позіхнула Ягмур — Звичайно, проходь.
Подруга ввійшла, а господарка будинку зачинила за нею двері. Зовсім скоро на горизонті з'явився Емір, який вийшов в самих штанях.
Обличчя Аджени зараз виражало гнів, невдоволення і здивування водночас.
— Ем-м... — Ягмур зніяковіла — Аджено, це... Можливо не зовсім те, про що ти подумала.
— Доброго ранку, — люб'язно привітався Емір.
Аджена мовчала. Вона дивилася то на подругу, то на Еміра. Врешті, підійшла до чоловіка і запитала:
— Ти вирішив мені зрадити?! Ще й з моєю подругою! — Аджена обернулася до Ягмур — А ти, хочеш забрати мого нареченого?!
— Не пам'ятаю, що хотів з тобою одружитися, — спокійно сказав Емір.
— Ми були щасливі! У нас все було так добре! — Аджена кинула коробку з кексами в стіну.
— Вибач, я кохаю Ягмур, — дуже нетипово для таких ситуацій, але Емір залишався спокійним, навіть дещо потішався над тим, що відбувається. Рудоволоска стояла і дивилася на подругу, як на кришталевий сервіз, який от-от впаде і розіб'ється.
— Еміре, ти тепер з нею... і... О, ні! — Аджена раптово поблідніла, а через мить просто вибігла із будинку, грюкнувши дверима.
— Чого це вона втекла? — Ягмур порушила недовге мовчання.
— Скоро дізнаєшся. Все-таки, я був правий,— Емір єхидно всміхнувся якимсь своїм думкам.
— Мені ще довго чекати на цю інформацію? 
— Думаю зовсім скоро все випливе — Емір підійшов до Ягмур, обхопив руками її щоки — Прошу, залишся сьогодні вдома, — чоловік поцілував дівчину в губи — Я зараз поїду на фірму, владнаю деякі справи і повернуся до тебе, гаразд?
— Добре.
— Прекрасно. Мені потрібно вже збиратися. Не сумуй, я повернуся десь в другій половині дня.
Емір швидко зібрався і рушив у своїх справах. Ягмур дочекалася його від'їзду і почала також збиратися на роботу.
— Я звичайно його люблю, але коритися не збираюся — сказала вона собі.
Хоча і з запізненням, але Ягмур приїхала до себе в офіс. Про її прихід відразу почула Сінем. Вона прибігла в кабінет до начальниці і почала все розпитувати.
— Ягмур, як ти? — здається, хвилювалася вона більше, ніж коли небудь у своєму житті — Я дзвонила тобі, але потім згадала, що ти не маєш телефону з собою... Як ти вибралася? Ми з Ебру викликали поліцію, це ж вони тебе звільнили?
— Сінем, дуже багато запитань, — посміхнулась Ягмур.
— Ох-х, ну твоя посмішка говорить про те, що не все вже так погано, — видихнула дизайнерка.
— Взагалі-то, я просто стараюся забути про це. Я ігнорую думки про те, що сталося, бо якщо почну в це поглиблюватися, то є ризик потрапити в серйозну депресію, а я цього не хочу. Якщо хочеш, можу розповісти все в деталях. Але потім розмови на цю тему краще обходити стороною.
Звичайно, Сінем готова була вислухати, тому Ягмур розповіла їй абсолютно все.
— Ягмур, а ти впевнена, що Емір не вбивати Аднана поїхав? — запитала Сінем — Бо мені здається, він цілком може це зробити. І зробить правильно!
— Я сподіваюся, Аднана заарештовано. Не люблю я оці чоловічі з'ясування стосунків. Достатньо буде помститися просто засадивши Аднана за ґрати на довше.
— Чому ти така лояльна? Він же вчинив просто огидно!
— Я лише хочу забути це, як страшний сон. Нехай закон йому винесе покарання.
Сінем промовчала. Більш за все, у неї просто не знайшлося слів, щоб описати свої емоції. У двері постукала секретарка.
— Пані Ягмур, прибула Чагла Ердоган, — повідомила вона — Запросити її до вас?
— Так, звичайно. Сінем, залишишся?
— О, ні, — відмовила дизайнерка — У мене купа роботи. Ви тут спілкуйтеся.
Сінем вийшла з кабінету і вже через мить в полі зору Ягмур з'явилася Чагла.
— Доброго ранку, — привіталася гостя — Я прийшла обговорити деякі деталі.
Ягмур люб'язно запросила Чаглу сісти і вони розпочали свої переговори.
Через деякий час, розмову перервав телефонний дзвінок. Чагла взяла слухавку. Здається, їй повідомляють про щось важливе, бо надто сконцентровано вона це слухає. 
— Я рада, що у нього все добре, — прокоментувала вона — Ні... Ні, я не хочу. Не буду завдавати йому болю. Добре... Так... Дякую.
Чагла поклала слухавку і прикрила очі. Зараз от-от покотяться сльози. Ягмур сиділа і не знала як себе поводити. Втручатися не в свою справу, та ще й таку делікатну, трохи некоректно. Але щось не давало рудоволосці спокою. Їй здавалося, що таки ж вона ще десь чула про Чаглу і можливо, це було з уст Мурата... Точно! Сам Мурат також, коли почув їм'я Чагли дивно відреагував... Може... Може це і є його зникла кохана..? Не подаючи виду, Ягмур неквапливо дістала свій планшет і написала Мурату повідомлення: «Терміново їдь у мій офіс. Це не обговорюється, потім про все дізнаєшся». 
— Все нормально? — тактовно запитала Ягмур.
— Так, — Чагла зробила ковток води — Продовжимо.
Ягмур як могла розтягувала розмову до моменту, коли приїде Мурат. І от нарешті секретарка зайшла і повідомила про його прихід.
— Пустіть його негайно, — вказала Ягмур.
Чагла трохи поперхнулася власною слиною.
— Що відбувається? — запитала вона.
Мурат зайшов в кабінет.
— Привіт, Ягмур, що може бути настільки важливим? 
Чагла обернулася і побачила гостя. Німа сцена. Ягмур вже встигла десять разів подумати, що може не варто було цього робити? Але стрілу вже випущено. 
— Кохана, це ти..? — врешті запитав Мурат. 
Чагла неквапливо підвелася з крісла. На очах обох бриніли сльози, але ніхто з них не наближався, кожен стояв на своєму місці.
— Мені сказали, що ти загинула... — продовжував чоловік.
— Що? — Чагла говорила дуже тихо, ледь стримуючи феєрверк емоцій, які зараз всередині — А мені сказали, що ти покінчив з собою...
— Твої батьки так сказали? Я... Я не можу повірити...
— Але врешті, я дізналася, що ти живий і знайшла тебе... Та не хотіла приносити тобі біль... Ти стільки пережив, втративши мене... Власне, як і я... Але Ягмур, як ти все зрозуміла?
Ягмур заворожено але напружено спостерігала тим, що відбувається. І коли Чагла поставила їй запитання, вона навіть не відразу знайшла що сказати.
— Мені давно здавалося твоє ім'я знайомим, — розпочала Ягмур — Але я спочатку і не здогадалася хто ти. Можливо, якби ти не перефарбувала волосся, до мене дійшло б швидше. Мурат розповідав саме про тебе і сьогодні я це остаточно зрозуміла. От і вирішила перевірити.
— Звідки ти знаєш, що у мене було руде волосся?
Ягмур багатозначно подивилася на Мурата. Він не міг більше стримувати своїх емоцій і кинувся обіймати свою Чаглу. Це дійсно була зустріч після багатьох років. Вони так вчепилися один в одного, складалося враження, що вони одне ціле. Якесь тепло зігріло душу Ягмур, вона відчувала, що можливо це найсвітліша справа, яку вона коли-небудь робила в своєму житті. Чагла і Мурат плакали, цілувалися, обіймалися... В якийсь момент Ягмур захотіла делікатно піти, та Мурат її затримав:
— Ягмур, я тобі безмежно вдячний за твій вчинок. Вибач, за те, що тобі довелося терпіти від мене.
— Ніколи тобі не забуду те, що ти наважилася зробити, — доєдналася Чагла — Мені б самій не вистачило сміливості предстати перед ним. Дякую за рішучість.
— Я рада, що ви возз'єдналися, — посміхнулася Ягмур — Можете поговорити, вам є про що, а я вийду.
— Ні-ні, — заперечив Мурат — Я думаю ми підемо. Стільки часу минуло... Нам і справді є про що поговорити.
Ягмур залишилася в кабінеті, а закохані ще раз подякували їй і разом покинули офіс. Так добре на серці у Ягмур давно не було, після такий емоцій вона завзято взялася до роботи.
Минув деякий час і вона почула, що хтось вступив у недовгу дискусію з її секретаркою, а через хвилину в кабінет буквально ввірвався Емір.
— Я не зрозумів! — трохи нервово сказав він.
— Вибачте, я не могла його затримати, — виправдовувалась секретарка.
— Нічого, добре, можеш іти, — Ягмур підвелася з-за столу і підійшла до Еміра. Чоловік обійняв її.
— Я ж просив тебе залишитися вдома. Невгамовна, — Емір поцілував Ягмур спочатку в обидві щоки, а потім в губи.
— Не можу сидіти вдома, — мовила Ягмур — А чому ти прийшов аж сюди? Міг би просто подзвонити.
— Куди? — Емір витягнув з кишені новий мобільний телефон — Це тобі. Тепер знову будеш на зв'язку.
— Ой, я ж зовсім забула, що тепер не маю телефона... Дякую.
— Ягмур, якщо вже ти почуваєш себе добре, то можеш поїхати зі мною. У мене є дещо цікаве для тебе.
— Куди це? Що ти задумав?
— Ти дізнаєшся про те, що я приховував від тебе. Дізнаєшся чому я зустрічався з Адженою.