Глава 12

Ягмур завмерла. Вона не зрозуміла, що сталося і куди влучила пуля. Постріл був таким гучним, що важко не виявити звідки він пролунав. Дівчина обернулася, але побачила тільки втікаючу тінь. Так як вона сама не отримала ніяких ушкоджень, то глянула на Еміра, який тримався за ліву руку.
— Еміре, твоя рука! — прокричали Ягмур — Я викличу швидку!
— Не треба, я сам доїду до лікарні, — Емір мужньо тримався, хоча зрозуміло, що це нереально боляче.
— Нікуди ти не поїдеш сам в такому стані! — Ягмур взяла Еміра за неушкоджену руку і викликала швидку. Чоловік мовчки спостерігав за цим. Йому здалося, що і біль минув, тому що піклування Ягмур були занадто милими. Згодом, цей біль став нестерпним. Емір сів на асфальт, тримаючи свою руку. Ягмур злякалася не на жарт, вона вся тремтіла. Уроки першої медичної допомоги вилетіли з голови, але дещо вона таки згадала. Дівчина почала знімати свій ремінь. 
— Ягмур, я хоч і зізнався тобі у коханні, але я не такий. Не тут, — мовив Емір.
— Придурок! Знайшов час жартувати... — Ягмур присіла біля чоловіка і міцно закріпила ремінем руку вище поранення — Судячи з всього, це артеріальна кровотеча... — бурчала вона.
— Я думаю, швидкої вже не треба. Все минуло, — посміхнувся Емір.
— Ти спеціально мене зараз бісиш? — Ягмур глибоко вдихнула, намагаючись себе заспокоїти і не панікувати — Як ти..? Терпимо?
— Майже нічого не відчуваю, — сказав Емір зціпивши зуби. Дівчина сіла біля нього і легенько обійняла. Як би там не було, але він став для Ягмур... рідним. Чоловіком, який терпить її і хоче піклуватися про неї. Хоча багато чого і не договорює... Та все це можна виправити.
Невдовзі приїхала швидка допомога. Ягмур разом з Еміром поїхала до лікарні. Звичайно, довелося робити операцію, щоб видалити пулю з руки. Ягмур всю ніч майже не стуляла очей. Хоча операція і пройшла успішно, Емір спав під наркозом. Дівчина розмістилася у вільній палаті, щоб бути поряд із ним. Прокинувшись вранці, Ягмур відразу побігла до Еміра, сподіваючись на те, що він прокинувся. З його палати якраз виходила медсестра.
— Пані, ви куди? — запитала вона.
— Я до Еміра. До нього ж можна? Він прокинувся? У нього все добре? — турбувалася Ягмур.
— Так, — посміхнулася медсестра — З ним все добре, ви можете зайти.
Дівчина не втрачала ні хвилини — вона зайшла до палати, щоб швидше побачити Еміра.
— Невже ти тут була всю ніч? — сонно запитав Емір. Але по очах видно, що він задоволений.
— Звичайно, я ж хвилювалася за тебе, — Ягмур підійшла до чоловіка. Він притягнув дівчину ближче, посадив біля себе на ліжко і підвівся сам.
— Мені приємно, що я заслужив на твою турботу, — посміхнувся він і взяв дівчину за руку. Ягмур відвела погляд.
— Якщо ти думаєш, що я забула про нашу вчорашню розмову, то навіть не сподівайся. 
— Я справді не хотів тебе розчаровувати. Хоча і знав, що все рано чи пізно розкриється, я не сказав. Пробач мене за це. Якщо це якось позитивно вплине на мої вибачення, то додам, що всі ми щось приховуємо, у кожного є свої таємниці. 
— Розкажи мені, чому ти зустрічаєшся з Адженою. Може після цього я і передивлюся своє рішення з приводу довіри до тебе. 
Емір повільно видихнув і явно не хотів розповідати.
— Ще рано. Я не можу, вибач, це завдасть тобі болю.
— Як це може завдати мені болю? 
— Ягмур, я тебе кохаю. І ні на мить не пошкодую, що це тобі сказав. Але Аджена мені потрібна для того, щоб розкрити справу з Меліс. Це все, що я можу тобі зараз сказати.
— Добре. Переживу. Еміре, ти ж заявиш у поліцію про постріл?
— Заявлю. По правді кажучи, я і гадки не маю, кому це було потрібно.
— Знаєш... Мені здається, на твоєму місці, повинна була бути я. Вибач мене... — Ягмур стиснула руку Еміра, яка тримала її долоню і ледь стримала сльози.
— Ягмур, якби цей стрілок влучив у тебе, я б його убив на місці! Добре, що мені вдалося прикрити тебе. Не звинувачуй себе, відкинь ці думки в сторону. Ми знайдемо цих людей і покараємо так, як вони того заслуговують. Я тобі обіцяю.
— Дякую тобі... за те, що ти є.
На якийсь час запала тиша, яку, врешті, порушив Емір.
— Це ж треба. Ти декількома словами змогла розтопити моє серце, — чоловік провів долонею по щоці дівчини і легенько поцілував.
— Ти себе добре почуваєш? — запитала Ягмур.
— Так. Готовий вже їхати додому. Ягмур, не злись. Якщо я пообіцяв, що розповім, значить так і буде. Потерпи. Я не хочу тебе марно хвилювати.
— Якщо ти добре себе почуваєш, то я піду. Мені потрібно працювати. Хай щастить.
Ягмур встала з ліжка і покинула Еміра самого. Вона не хотіла його ображати, але їй самій було неприємно від того, що Емір хоче були з двома дівчатами одночасно. Дівчина вирішила провести спокійний день на фірмі і не думати про свої проблеми хоча б на деякий час. Та одна думка стояла постійно перед очима: на місці Еміра повинна була бути вона. Від цього ставало важко на душі. А ще, Ягмур раптово згадала, що вже настільки давно відвідувала університет, що майже забула, як виглядають викладачі. Треба хоча б навідатись...
Десь в середині робочого дня, хтось постукав до кабінету Ягмур. Прийшов Мурат. М'яко кажучи, дівчина не очікувала такого тріумфального візиту.
— Ягмур, як ти? — чоловік випромінював посмішку і підійшов до коханої, щоб поцілувати. Рудоволоска встала із-за столу і відсторонилася.
— Нічого не хочеш сказати? — запитала вона — Наприклад, де ти пропадав стільки часу? Я від тебе давно нічого не чула. 
Мурат зробив крок назад і промовив:
— Вибач, я поводив себе як тварина.
— Та ні, Мурате, тварини поводять себе краще! Це я тобі кажу абсолютно точно!
— Ягмур, я хотів усе налагодити. Вибач.
— Мені твої вибачення зараз ні до чого. Я хочу розірвати з тобою стосунки, тому можеш йти куди заманеться.
— Я зрозумів... Було приємно бути з тобою — Мурат опустив голову і попрямував до дверей. Тієї ж хвилини до кабінету зайшла Сінем.
— Вибачте, — трохи зніяковіла вона — Ягмур, Чагла Ердоган сьогодні завітає до нас?
— Ні, Сінем, вона буде трохи пізніше.
Мурат різко зупинився. Він повернувся до Ягмур і перепитав:
— Чагла Ердоган?
— Так, наш партнер. А що? — раптово Ягмур згадала, що колись і сама впіймала себе на думці, що десь чула про Чаглу.
— Е-м... Та нічого. Знайоме ім'я... Добре, забудь. Прощавайте, — Мурат поспіхом вийшов із кабінету.
— Сінем, нам потрібно сьогодні поїхати до Ебру, — повідомила Ягмур — Уже не можна відкладати. Вчора хтось вистрелив у Еміра.
— Що??! — Сінем витріщила очі — Як він? Бідолаха...
— Йому поранили руку... Начебто нічого серйозного, але... — Ягмур шморкнула носом — Розумієш, та пуля повинна була влучити у мене. Я знаю. І через мене постраждав Емір!
— Ч-ч-ш, все нормально. Він одужає і добре, що обійшлося без серйозних наслідків. А до Ебру поїдемо. Я так розумію, чим швидше, тим краще?
— Сьогодні після опівдня. Пообідаємо і вирушимо. 
Дівчата зробили так, як домовилися. Після обіду вони поїхали до будинку, де жила Ебру. На їхнє здивування, двері були відчинені. 
— Це якось підозріло, — прошепотіла Ягмур.
— У тебе є якась зброя? — Сінем почала тихенько ритися в сумочці — У мене є лише кишеньковий ніж. Я ріжу ним фрукти і ковбасу, якщо вирішу поїсти в місцях, де немає можливості взяти кухонні прибори.
— Ходімо.
Дівчата зайшли в дім і озиралися по бокам — нікого.
— Ебру! — голосно покликала Ягмур. Це не дало результатів.
— Може вийшла прогулятися? — припустила Сінем.
— І не замкнула двері? 
Добре, давай подивимося ще там.
Ягмур і Сінем обійшли майже весь будинок і нікого не знайшли.
— Може давай ще подивимося у тих кімнатах, що в кінці коридору? — запропонувала Сінем.
— Та ні. Тут явно нікого немає. Дарма приїхали. Давай повернемося назад.
Сінем ще декілька разів подивилася на ті дві кімнати, в які їй хотілося зайти, але все ж, послухала Ягмур.
Коли дівчата виходили з будинку, Сінем помітила дещо під непомітними деревами, які так зливалися з навколишнім середовищем, що легко приховували машину під собою.
— Ягмур, подивись, тут чиясь машина! 
— Значить Ебру тут! — Ягмур глянула в очі Сінем — Мабуть ти права, треба було зазирнути в ті дві кімнати.
Дівчата повернулися до того самого коридору і відкрили одну із кімнат. Ягмур здригнулася. Перед нею стояв той, кого вона сприймала з огидою — Аднан. Ебру була в його руках і не могла нічого зробити, навіть подати голосу, тому що цей негідник приставив до її скроні пістолет.
— Ох-х, такого і в фільмах можна надивитися, навіщо в житті? — перелякалася Сінем. 
— Ягмур, у тебе передчуття на такі справи? — реготав Аднан — Тобі не говорили, що ти з'являєшся не в той час, не в тому місці? 
— Що тут відбувається? Відпусти її! — наказала Ягмур.
— Хотів я розібратися з нею на одинці, але так навіть цікавіше! — продовжував він.
— Ти божевільний! Викинь пістолет! — кричала Ягмур.
— Не смійте навіть наближатися або рухатися в будь-якому іншому напрямку! Я пристрелю її тієї ж миті, — після таких слів чоловіка, дівчата завмерли, а він дістав телефон і комусь подзвонив.
Ягмур і Сінем стояли непорушно, намагаючись придумати якийсь план дії, але ризикувати життям Ебру не хотілося.
— Послухай, ти заходиш занадто далеко, ми можемо викликати поліцію — обережно сказала Сінем.
— Ще хоча б слово з ваших уст, або рух і від неї залишиться нерухоме тіло і калюжа крові! — Аднан злісно усміхнувся — Ось так. Тепер тут говоритиму тільки я. Ебру отримає своє. Я не пробачаю зраду, але як швидко, вона одержить свою кулю в голову можете вирішити і ви. А ти Ягмур, нарешті даси мені те, що я хотів. І ти будеш коритися мені. Буде все як я сказав! Ти здобич, яка постійно вискользає у мене з рук! Але цього разу так не буде. А ти, подружко — звернувся він до Сінем — Уже зрозуміла, що не потрібно було з нею зв'язуватися? Вона принесла тобі неприємності. Гадаю, ти теж станеш непоганою... Здобиччю.
— Ти не посмієш чіпати нас! — нестрималася Ягмур, але коли Аднан підніс пістолет ближче до переляканої Ебру, рудоволоска миттю замовкла.
— Посмію. Ви вже мої.
Через декілька хвилин, з-заду до дівчат підійшли декілька кримезних чоловіків. Вони були настільки високі, що доводилося піднімати голову, аби подивитися їм в очі.
— Ти не маєш права! — Відпустіть!
Ягмур і Сінем кричали і пручалися, але чоловіки легко схопили їх.
— Тепер ви будете робити те, що скажу вам я, — насміхався Аднан — Хлопці, заберіть у них сумочки і прослідкуйте, щоб вони не забрали з собою мобільні телефони. Повеземо цих леді на мою територію.