Філософія релігії. Есе.
Розпочну свої міркування зі старовинної казки про Курочку Рябу. Казки зазвичай розповідають дітям, але я перекажу її коротенький сюжет, на мій погляд, глибокий та класичний, з позиції сучасного дорослого слухача. Згадаю, як там все сталося «у сиву давнину». Спочатку Курочка знесла яйце, потім дідусь з бабусею його били-били, та все марно – не змогли…
Думаю – яйце ж дуже крихке… Чого ж вони не змогли його розбити? А потім невеличка «свійська тваринка» Миша недбало поворухнула хвостиком… і все, впоралася.
Скільки ж тут незрозумілих парадоксів! Дорослі люди не можуть розбити просте яйце. Некерована Миша випадково розбиває його запросто. Старі плачуть. Потім Курка обіцяє з другої спроби знести яйце вже не просте, а золоте. Нібито золоте розбити буде легше. Навіщо все це? Де логіка? Я, доросла сучасна людина, не втямлю смислу казки. А казка, начебто, для дітей. Як це все зрозуміти? При цьому пам’ятаю, що у короткій казці, яка пронесена народом у фольклорі крізь віки, просто не може бути зайвих слів та образів. Але ж тут нічого не стикується! Та ще й у різних версіях казки яйця з’являються у різній послідовності – то спочатку золоте, то просте…
Відповідь на всі ці парадокси я шукаю протягом восьми частин мого есе. Чи вдалося мені віднайти істину? Запрошую поміркувати разом.
Есе складається з моїх авторських міркувань на початку твору (частини 1, 2) та з аналітичних висновків на тему філософії релігії наприкінці (частини 6, 7), а також з реферативної середньої частини з описом малюнків на писанках (частини 3, 4, 5).
Чи доводилося вам чути Голос предків? Чи цікавий він вам? Чи цікаво вам взагалі, що думали ваші предки – древні пращури, генетичні прабатьки, краяни, одноплемінники минулих поколінь – з різних приводів та за різних обставин? Чи вірите ви в те, що вони свого часу, за їхнього життя хотіли передати вам, далеким нащадкам, якусь важливу інформацію? Сакральну, священну, найважливішу для продовження роду, продовження життя, добробуту, успіху та здоров'я…
Я в це вірю, і я це бачу. Ця інформація знаходиться довкола нас, знайти її легко. Потрібно лише уважніше придивитися до себе, до оточення, до національних традицій, до релігійних обрядів, до прислів'їв та казок. Потрібно лише цю найважливішу інформацію не пропустити у щоденній метушні, не загубити у чергах за продуктами, у штовханині на транспорті, у побутових турботах. У цьому есе пропоную просто уважно придивитися до себе та свого оточення, це цілком можливо. Зробімо це не поспішаючи, спокійно та вдумливо.
Хоча у цьому есе йтиметься саме про яйця-писанки та пов’язану з ними філософію, але спочатку все ж потрібно визначити певні загальні положення для розгляду теми в цілому. Для цього спробуємо збагнути, яким чином взагалі наші предки могли передавати нам, сучасникам, інформацію? Будь-яку. Як це виглядає технічно, якщо це слово доречне? Які існують історичні «канали» передачі інформації на тисячоліття вперед? Я бачу такі способи, матеріальні та нематеріальні:
- через архітектуру – культові і житлові споруди, включаючи настінні розписи храмів – архітектура та її елементи зберігаються часом на довгі століття,
- через усну народну творчість – перекази, казки, заговори, молитви, пісні, прислів'я – за методом «з уст в уста»,
- через письмові джерела – літописи, берестяні грамоти, глиняні клинописні таблички, папіруси, меморіальні дошки – до наших днів дійшло чимало давніх документів,
- через скульптуру, кераміку, зброю, монети та інші предмети побуту, що стійко зберігають свою форму протягом довгих років – вони є носіями інформації навіть у вигляді уламків,
- і, нарешті, через ритуальні предмети, зроблені вручну в домашніх умовах – ляльки-мотанки, амулети, обереги та яйця-писанки.
Археологи називають це нудним словом артефакти. Я назву все перелічене поетично – довгостроковими каналами історичного зв'язку між поколіннями. І виберу з них лише один – яйця-писанки. Бо не зможу охопити всю неосяжну тему одразу. Тут не описуватиму технологію розпису яєць, правила виготовлення фарб та інструменту, заговори під час розпису, необхідні ритуальні умови процесу. З тієї ж причини – через неможливість осягнути неосяжне. Опишу лише мову писанкарства як спосіб передачі інформації.
Ось про цей спосіб і йтиметься в моєму дослідженні більш докладно – про маленькі за розміром, але важливі за культурним значенням предмети образотворчого мистецтва – про яйця-писанки. Про носії інформації надзвичайно крихкі за властивістю матеріалу, але ж здатні пронести цю інформацію крізь віки. Зазначу кілька нюансів стосовно цих властивостей.
По-перше, писанки – це, безумовно, предмети мистецтва, виготовлені в особливих умовах з любов'ю та свідомістю особливої важливості процесу.
По-друге, Голос предків часто буває тихим і ненав'язливим, його треба ще почути та зрозуміти.
По-третє, цілу низку дивовижних властивостей відкриває цей невеликий предмет – яйце-писанка – при вдумливому та поважному погляді на нього. Отже, спробуємо почути та зрозуміти Голос предків, записаний на особливому носії інформації – яєчній шкаралупі.
Які властивості має інформація, що передана через такий «канал зв'язку»? Який є сам собою цей канал? Спробую сформулювати його властивості:
- Предки передавали нам у такий спосіб найважливішу інформацію. Її категорія – сакральна, священна, таємна, містична, естетична, необхідна у найвідповідальніших випадках.
- Мова цієї інформації використовує доступні автору того часу терміни, поняття, слова, символи та знаки. Вони дуже відрізняються від сучасних. Для їхнього розуміння потрібен «переклад» фахівця. Але після такого перекладу ми вже легко читаємо стародавнє послання.