Розділ 3. Пекельна випічка

— Убий його, — хрипко сказав До-рак. Він високо підняв брови. — Давай.

Ніж у руці Йонбома затремтів і зі стуком випав з його ослаблих пальців.

— Я не можу.

Клоун зробив крок вперед.

— Убий. Його, — зло повторив До-рак і, підбігши ближче, випереджаючи клоуна, схопив ніж з підлоги.

До-рак розвернувся, наче блискавка. Він кинув руку вперед. І ніж м'яко увійшов у поролон, покритий тільки шаром клоунського костюма.

Робот завмер. Він опустив голову і тупо дивився на До-рака, який все ще не відпускав ручку ножа.

— Ти "його" мав на увазі?! — Здивовано запитав Йонбом.

До-рак повільно підняв очі на робота. Через маску важко було сказати, як виглядали його очі. І він, як і раніше, не виражав емоцій, але його вигляд став, наче, злим.

— Бі…жи! — До-рак висмикнув ножа, що застряг у поролоні, і, схопивши Йонбома за руку, рвонув уперед.

Його оглушив нищівний удар по потилиці. Перерахувавши всі зірки в очах, падаючи, він побачив тремтячу руку Йонбома, змочену в кров.

— Не лю…ди..ну.. — Тоді він опустив обличчя на підлогу, і темрява поглинула його свідомість.

До-рак отямився під дратівливий виття сирени. Кам’яний коридор залило кров’ю та червоним світлом. Робот стояв над ним з високо піднятим кулаком, але непорушний.

З прихованого динаміка в нагрудній кишені клоуна лився сухий, через шуми голос, що звучав тріскучим:

— Мартін-1 і Мартін-2 працюють як партнери. Віднесіть захисника на лаву вибулих.

До-рак, відчуваючи запаморочення і слабкість, все ж перевернувся на спину. Йонбом стояв на колінах перед роботом чи перед мертвою людиною, чи перед ними обома. Його руки були в крові, а на підлозі валявся покинутий складаний ніж.

Він виглядав посірілим навіть у червоному світлі.

— Йон…боме щи… — Слабко покликав До-рак.

— Ходімо, — він стрепенувся, підповзаючи на колінах. — Ходімо, До-раку, віднесемо його на лаву вибулих. — Він пробурмотів це собі під ніс. — Ходімо...

Коли Йонбом знову забурмотів і спробував підвестися, рука клоуна раптом почала опускатися вниз. Тоді Йонбом накинувся на шию До-рака і притиснув його до землі, прикриваючи своїм тілом.

Клоун просто опустив руку вниз.

— Він не буде мене вбивати…

— Я благав його, — Йонбом схлипнув. — Мені довелося благати, щоб тобі дозволили жити, і ти живий.

До-рак відчув, як його сорочка намокає від сліз.

— Ти будеш жити.

Чон До-рак поклав руку на голову Йонбома, заспокійливо перебираючи його волосся. Їм обом було нелегко, але Йонбом убив людину заради нього, До-рака. Хіба це не заслуговувало на те, щоб просто піклуватися про нього?

— Це не твоя провина, — збрехав До-рак.

Звісно, винні обоє, але розбиратися, чия вина була найбільшою, зараз було нерозумно, адже загроза все ще нависала над ними.

— Не винен.

Вони повільно підвелися, і До-рак відкрив свій рюкзак, витягуючи пачку вологих серветок:

— Витри руку.

— Це… доказ, — задумливо прошепотів Йонбом, розглядаючи засихаючу кров на пальцях. — Я вбивця, так?

— Ні. Ні. Це самозахист, — До-рак міцно схопив його за плечі та м'яко потряс. — Чуєш мене? Це самозахист.

Їх підштовхнули до вбивства, і вони це зробили. Свідки: клоун, камери й, можливо, Сон Хун.

Що ж, вони не залишаться одні в цьому.

Йонбом повільно витер руку і простягнув брудну серветку До-раку:

— Не можу залишити її тут. Коли ми покличемо поліцію, то… — він схлипнув. — До-раку, я не хочу до в'язниці!

— Не бійся. Не бійся, — До-рак поплескав його по спині. — Ти не потрапиш у в'язницю. — У цьому До-рак не був упевнений, але вирішив, що захищатиме Йонбома до кінця.

Клоун підняв руку, і вони перелякано притислися один до одного. Але він просто показав напрямок.

Йонбом, витерши сльози, підвівся і протягнув руку До-раку. Червоне світло погасло, і їх освітлював лише промінь ліхтаря клоуна. У цьому яскравому і різкому світлі До-рак бачив рештки людської крові на долоні Йонбома. Він стиснув свою руку в кулак. Непомітно прикусив нижню губу, і жовна затремтіли. Але з ляском подав йому свою долоню у відповідь. Вони міцно стиснули пальці. Тепер їх поєднувала таємниця одного вбивства.

— Ти бери за ліву, а я за праву, — сказав Йонбом.

Серце До-рака билося так, ніби хтось відбивав такти на барабані з людської шкіри. Гучно і чітко лунало в грудях, завдаючи нестерпних страждань. Йому було важко тягнути мертве тіло, яке ще не охололо і стікало кров'ю.

Він розкрив рота в німому крикові, але швидко закрив, відчуваючи холодне повітря, що насувалося з усіх боків.

Вони зникли з поля зору камер. У той час, як взуття померлого залишилося лежати в коридорі на холодній підлозі, клоун Джо-Джо показав якийсь прохід. Вони пірнули, затягуючи за собою тіло померлого.

Посеред кімнати стояла велика розпечена металева піч, усередині якої палав вогонь.

Перед піччю стояв ще теплий вузький і довгий піддон, підхідний для розтину й подальшої кремації.

До-рака ще більше охопив тремтіння.

Клоун мовчки вказав рукою на піддон.

— Я візьму за ноги, — сказав До-рак, відчуваючи, як його тіло холоне швидше за труп. Він більше не міг дивитися на обличчя того, що залишилося від чоловіка.

— Гаразд.

Коли До-рак торкнувся холодних стоп, його пробрала тремтіння, змушуючи кістки проростати у м'язи.

— На три, — Йонбом витер піт тильною стороною руки. Він виглядав спокійним, наче змирився.

— Так, — блідий До-рак сумирно відповів. Він глянув на свої руки, покриті липкою речовиною, що вже почала виділятися з трупа. Його знудило, і він вирішив більше не дивитися. До-рак заплющив очі.

— Один.

Його серце стало битися повільніше.

— Два.

Він сильніше стиснув руки на чужих кісточках.

— Три.

До-рак опустив руки, так і не піднявши ноги трупа.

Він повільно відкрив очі.