Глава 3

Очувшись, він пішов далі коридором і знову побачив кімнату. Вона була порожня. Він зайшов усередину й озирнувся — тьмяне світло, вікна, навіки забиті дошками… І раптом він відчув пронизливий спалах болю в нозі. Опустивши погляд, він відсахнувся: поряд із ним стояв величезний павук.

Він почав відступати до виходу, але раптом уперся в когось.

Обернувшись, Андрій побачив високого чоловіка з бородою, у чорному костюмі.

— Вітаю, — промовив той. — Сподіваюся, ти розумієш, навіщо ти тут?

— А де та, з крилами? — з усмішкою спитав Андрій.

— Вона пішла рятувати Ангеліну. А хто врятує тебе?

Андрій ще раз озирнувся — у кутку стояла ванна, зверху накрита чимось схожим на величезну кришку.

— Відкриєш? — запитав чоловік у чорному костюмі, навіть не зрушивши з місця, усе ще заступаючи вихід.

— Здається, я розумію, що це… так, розумію.

— Добре, що розумієш. Але чи каєшся? Ось у чому питання. Відкривай!

Андрій помітно занервував, але все ж підняв кришку — і з криком відскочив назад.

Із ванни висипалися павуки, змії й ще безліч комах.

Найбільша змія поповзла до нього, повільно обвиваючи його тіло, піднімаючись дедалі вище — до самої шиї.

— Розкажи мені цю історію, — промовив чоловік. — Я хочу знати правду. Інакше, можливо, вона не залишить тебе в спокої, — він вказав на змію.

Андрій відчув, як змія стискає його ще сильніше.

— Гаразд, гаразд… я розкажу! Прибери її!

— Розповідай, — відповів чоловік, усе ще стоячи біля виходу.

— Мені був потрібен справжній жах у кадрі… актор, якого я вибрав, не міг це зіграти. Тоді мені довелося наповнити ванну ними…

— Ти спеціально вибрав людину з арахнофобією?!

Ти мене зовсім не пам’ятаєш, так? Ну що ж… іди далі.

Сподіваюся, твій кінець уже близько.

Чоловік відійшов від виходу, і Андрій рушив уперед.

Раптом на стінах почали з’являтися написи й обличчя, спотворені від болю:

«Невже не пам’ятаєш?»

«Сором!»

Він прискорив крок і мало не зірвався в прірву — коридор закінчився.

До наступного проходу Андрієві треба було пройти по тонкому канату, яким ніхто б ніколи не зміг пройти.

— Повинен бути інший шлях, — пробурмотів він.

Він хотів повернутися, але коридор зник.

Зважившись, він обережно поставив ногу на канат, потім другу, намагаючись втримати рівновагу.

Та раптом зірвався й полетів у чорну безодню.

З криком він упав просто на арену цирку.

І відразу його оточили тигри.

Він почав повільно відступати назад, але перед ним стояла дівчина — гарна, струнка, рудоволоса.

— Келлі! Джеррі! Сидіти! — наказала вона тиграм.

Вони слухняно сіли на спеціальні тумби.

Андрій озирнувся й побачив, що на нього дивиться безліч глядачів — усі в білих масках.

— Що відбувається?.. — не встиг він договорити, як дівчина дала знак тиграм, і ті кинулися за ним.

Тікаючи, він долав перешкоди, але один тигр схопив його й повалив на землю, притискаючи лапою.

Дівчина підійшла ближче — і тоді Андрій побачив на її обличчі величезний шрам.

— Ні… будь ласка… — прошепотів він.

Та тигр залишив на ньому слід, який він не забуде вже ніколи.

І раптом — знову коридор.