Глава 6

Коли сонце безжально заливало кімнату світлом, перетворюючи її на справжню парильню, Захір прокинувся. Сьогодні був його єдиний вихідний. Не поспішаючи, він умився й вийшов на кухню.

Та побачене змусило його завмерти.

Ікір готував сніданок.

Принаймні, так здавалося на перший погляд.

Насправді ж він не готував — він ніби відтворював процес приготування, наче людина, яка відчайдушно намагається пригадати давно забуті рухи.

Він повільно нарізав овочі для салату, але після кожного шматочка завмирав на кілька секунд, ніби згадував, що має робити далі.

Потім узяв чотири курячі яйця.

Довго крутив їх у руках.

Пильно розглядав.

І лише через кілька хвилин, ніби раптом згадавши, навіщо вони потрібні, розбив їх об край пательні.

Яйця зашипіли.

Ікір полегшено зітхнув.

Та вже за мить знову завмер.

Раптом він схопив пляшку з олією й почав лити її… просто поверх яєчні.

Потім, ніби цього було замало, полив олією ще й недороблений салат.

— Це на тебе так спека Карданора впливає? — здивовано запитав Захір.

Ікір здригнувся, наче тільки зараз помітив брата.

— О… ти вже прокинувся? Зараз… зараз я все приготую.

Він знову потягнувся до яєць, ніби зовсім забув, що вони вже смажаться.

Захір швидко забрав їх із його рук.

— Досить. Я сам.

Якось поснідавши, Захір вирушив до ресторану Аміри.

Господиня, як завжди, стояла за барною стійкою й старанно натирала келих до блиску.

Побачивши Захіра, вона привітно усміхнулася.

— Як завжди?

— Як завжди.

За хвилину перед ним уже стояв кухоль пива.

Захір зробив великий ковток…

І тут же виплюнув усе назад.

Пиво було… гарячим.

— Та що сьогодні за день навпаки?..

Він підійшов до стійки.

— Аміро… ти знаєш, що пиво гаряче?

Жінка здивовано подивилася на нього.

У її погляді читалося щире нерозуміння.

Наче вона хотіла запитати:

«А яким воно має бути?»

Захір відчув, як по спині пробіг холодок.

— Якщо це якийсь жарт… то ви з Ікіром чудово впоралися.

Амірі знадобилося кілька секунд.

Лише тоді вона ніби прокинулася.

— Ах… так… пробач… Через спеку… пиво нагрілося…

Вона усміхнулася й знову почала механічно витирати той самий келих.

До ресторану забігла Нура.

Помітивши Захіра, вона радісно кинулася йому на шию.

— Ходімо до річки!

За кілька хвилин вони вже сиділи на березі.

Та навіть вода не дарувала прохолоди.

Через нестерпну спеку річка нагадувала радше гаряче термальне джерело.

Вони сиділи поруч, мовчки милуючись течією.

— Уявляєш, — усміхнувся Захір, — твоя мама щойно пригостила мене гарячим пивом.

— Ну… так.

— Що «так»?

— А що?

Захір здивовано повернувся до неї.

— Як це — «а що»? Воно ж має бути холодним.

Нура кілька секунд мовчки дивилася на нього.

Потім натягнуто усміхнулася.

— А… точно… Так… Яка ж я дурепа що забула…

Хлопець уважно вдивився в її очі.

І здригнувся.

У них не було звичних іскор радості.

Лише дивна порожнеча.

— Нуро… у тебе все гаразд?

Вона мовчала.

— Просто… сьогодні Ікір мало не забув, як готувати яєчню. Серйозно. Він ніби заново вчився різати салат.

— Напевно… спека…

Дівчина мовчки дістала кишеньковий термометр.

На екрані світилися цифри:

35°C у затінку.

Захір важко зітхнув.

«Напевно, я просто накручую себе…»

І саме в цю мить помітив рух у високій траві.

До них повільно підкрадався варног.

Величезна пустельна ящірка майже безшумно повзла вперед, висовуючи роздвоєний язик.

Її жовті очі не відривалися від Нури.

Захір устиг лише підвестися.

Варног блискавично рвонув уперед.

Його довгі ікла вп’ялися в ногу дівчини.

— Нуро!

Захір кинувся до неї, відчайдушно відбиваючи хижака.

Та найдивніше було інше.

Нура навіть не скрикнула.

Не здригнулася.

Не зробила жодної спроби відсмикнути ногу.

Наче зовсім не відчувала болю.

Лише коли варног відступив, Захір упав біля дівчини навколішки й почав висмоктувати отруту з рани.

І раптом завмер.

Запах.

Той самий різкий, гіркий запах.

Саме так пахла жовта рідина з загадкової пляшечки, яку він бачив раніше.

Отрута варнога.

У цих ящірок, як і в змій, були отруйні ікла.

Їхній укус нерідко ставав смертельним, якщо людині вчасно не надати допомогу.
Зазвичай варноги ніколи не нападали першими.

Лише тоді, коли хтось потривожив їхнє гніздо.

Лише дорогою до лікарні Захір згадав.

Саме там, де вони сиділи біля річки…

У піску був схований виводок майбутніх дитинчат.

Вони навіть не помітили, як опинилися просто над гніздом.