вступ!

Сонце вже сідало за горизонт, повільно наступала ніч, температура розпеченого повітря поступово знижувалася, і Захір вдихнув майже прохолодне повітря. Кілька днів він був у дорозі, і ось нарешті він побачив удалині вогні міста Карданора!!

Карданор був величезним, галасливим містом, висіченим у скелі серед пустелі й оазисів. Воно виглядало як єдиний порятунок від пекучого повітря. Поруч текла священна річка Кардонія — її бурхливі води несли як прохолоду, так і небезпеку, адже в ній водилися численні варноги — величезні річкові ящери. Чи були вони небезпечні? Так. Але якщо їх не чіпати, вони зазвичай не нападають. Як правило, вони живуть на самому дні й рідко виходять на поверхню, а якщо й виходять, то лише щоб відкласти яйця в гарячі піски пустелі.

Захір був одягнений у довгі шати, які захищали від сонця, а голова була замотана в тканини, але це не допомагало — по його обличчю стікав піт, спадаючи на густу бороду. За спиною було багато горя, а в очах — смуток і втома. Це місто було проклятим для нього, адже колись давно йому довелося втекти звідти, вмираючи від болю. Але тепер, подолавши всі свої страхи й сумніви, він вирішив повернутися, щоб почати все з чистого аркуша.

Карданором правила цариця ночі Лейла. Вона забирала у людей усі страхи й минуле, яке заважало рухатися далі, і тоді вони нарешті бачили світ. У неї було багато прихильників, але також і тих, хто її уникав, бо ті, хто одного разу віддав їй себе, ходили мов привиди з сяючими яскравим світлом очима.