Глава 3

 Книжковий базар виглядав дуже автентично. Кожного дня сюди сходились сотні людей, які в основному роздивлялись гори книг, перелистуючи сторінку, вишукуючи причину придбати саме цю, а не іншу книги. Але загалом ця стара місцевість включала в себе більш символічну та культурну цінність. Люди проводили тут свій час, ходили на побачення, робили фотосессії. Та нажаль з кожним роком, людей ставало все менше та менше, лиш деякі цінителі зберегли в своїй душі цю традицію, навіщувати літературних героїв, знаменитих авторів та художні обороти, які зберігались на полицях, що припали пилом.

 Сергій був саме тією людиною. Батьки Сергія були людьми читаючими, мама читала йому казки вечорами, а Сергій ці казки переказував мамі на наступний день. А батько полюбляв використовувати в розмовах цитати літературних героїв та робити аналогії на них. Він бачив в цьому сенс, бо саме це допомагало йому виховувати свого сина, це був його фундамент. 

 Таким чином Сергій і опинився сьогодні тут зі своїм другом Андрієм, в якого були зовсім інші інтереси. Червень місяць, сессія мучає кожного дня, а тут знову ці книги, ну хіба їх не вистачає в універі. Сил не було тому Андрію. Але маємо що маємо, сьогодні субота, книжковий базар, Сергій та Андрій, та Шеллі поміж ними.

 - Дякую хлопці що врятували мене.. та що там мене, дякую що допомгли втримати книги. Вони більше потребують уваги, ніж я. - промовив Шеллі.

Андрій хотів знати хто такий Шеллі, та як взагалі можлива така фантастична історія. 

  - Я не знав, що фантастичні істоти існують.

 Сергій підтримав його: 

 - Так, дійсно. Я буваю тут декільна разів на місяць, та ніколи не бачив тебе. 

Шеллі втомився літати та сів на найблищу полиці, поміж томами Веллса та Толкіна. 

 - Я існую стільки ж, скільки і сама література. А саме тут я знаходжусь зі створення цього базару, памʼятаю як ховався в кулінарних книгах, які переходили з рук в руки в багатьох країнах. А з приводу того, що ти бачиш мене вперше, я зʼявляюсь лише під час такої спеки як сьогодні. Коли люди втомлюються від сонця, та їм здається, що в очах бігають зайчики, ось тоді я відчуваю себе в безпеці. Хоч сьогодні і неймовірна спека, але сьогодні я показався вам по іншій причині.

 Сергій відкрив вже рота, аби запитати, але Андрій його випередив. 

 - І яка саме причина? Невже тому що я вдарив по коробці?

 - Саме так, юначе! Я чув вашу розмову. Я колись і сам був як ти, я хотів гуляти та займатись речами, які лише витрачали мій час. Та з часом я побачив, який може бути світ під призмою літератури. Я почав бачити кольори. Я почав слухати звуки світу. Я почав відчувати ритм життя. Я почав "будувати, а не руйнувати". Роби висновки сам, я лише розповів тобі свою історію.

 Хлопці мовчки далі дивились на синю істоту з золотистими крилами.

  - А сьогодні й справді спекотно. Мені вже пора, дякую за допомогу хлопці.

Шеллі встав з полиці, крила його швидко заворушились та він неначе в бассейн, влетів назад в коробку, з якої він вилетів 10 хвилин тому.

Юнаки подивились один на одного, щоб переконатись, що це все реально, та в них не галюцінації. Сергій вирішив перевірити коробку, він присів, розкрив її, але в ній були лише старі книги, з яких вивалювались сторінки.

  - Тут нікого нема. Ох Андрій, нам ніхто не повірить. Я й сам не вірю в те, що відбувалось перед нами.

Андрій продовжував стояти та дивитись на оточуючі полиці перед ним. Сергій вигукнув другу:

 - Ну що, пішли зʼімо морозива та спробуємо охолодитись?

 Андрій оглянув ще раз все навколо себе, потім зупинив погляд на очах друга та відповів:

  - Давай ще трошки побудемо тут. - після цих слів, Андрій пішов поміж книжкових рядів.