Глава 2

 Сергій вибіг з сусідньої зали з такою швидкістью, що зачепив плечем ще одну полицю з книгами, декілька рукописів ледь не впали на підголу, та Сергійко встиг їх спіймати та врятувати від неминучого падіння. 

  - Що сталось?! - запитав друг Андрія з декількома томами в руках. - Ти поранився?

Він побачив перед собою картину, де Андрій знівачено дивиться на коробку, яка рухається туди сюди без жодного зовнішнього втручання. Андрій відійшов ще на метр від нього. Сергій же навпаки вирішив розібратись в ситуації, підійшовши якомога блище до коробки та протянувши руки до неї, з неї вилетіла істота розміром з долоню. Вилетівши з коробки, воно витрясло декілька книг з неї по різним сторонам, але швидко змогло облетіти їх та спіймати кожну з них. Істота тримала їх неначе стелю, а її золотисті крила ще швидше почали рухатись, аби втримати таку вагу.

  - Допоможіть мені!! Я не можу втримати їх! - наче травнений вітерець, звучав голос істоти.

 Сергій поклав книги, що тримав в руках на полицю та стрімко ринувся на допомогу. В той же час Андрій стояв в повному шоці, зробивши невпевнений крок вперед на сходинку, що була перед ним та впав, висунувши руки вперед. Одночасно з падінням Андрія впала і істота з книжками, як раз на долоні Андрія.

  - Ого, не знав що саме ти мене врятуєш. Навіщо ж ти тоді бив ногами мене? - з великими зеленими очима запитала істота в Андрія, який був в 10 сантиметрах від неї.

В парубка покосились очі, з тримтячим голосом він відповів:

  - Я не хотів тебе бити, я взагалі не хотів нікого чіпати.

  - Тоді чому ти вдарив? Хіба ти ненормальний?

  - Я злився на свого друга, бо ми проводимо вихідний на книжковому базарі.

  - А хіба це така проблема чи тебе тут кусають? - в істоти від нерозуміння голос став ще вищим, ніж був.

 Сергій хоч і чув цей діалог, але не усвідомив ще до кінця, що саме відбувається на його очах. Андрій на колінах, якась маленька чи то фея, чи то літаючий міні гном допитує його друга. Сам того не зрозумівши, Сергій все таки запитав:

  - Хто ти такий? Або... що ти таке?

  Синій фей повернув до нього голову, роздивився з ніг до голови, а через мить розвернувся всим тілом до молодика та підлетів до нього, на рівень його голови. Тим часом Андрій підвівся на ноги.

  - Ну як це хто? В мене багато імен. - відповів крихітний. Навкого стояли полиці та ящики з книгами, істота полетіла поміж них та продовжувала відповідати хлопцям на запитання, зупиняючись коло кожної книги окремо, - Я Бредбері, я Екзюпері, хтось мене кличе Флобер, деякі Селінджером, одна дівчина взагалі назвала мене Роулінг. Найголовніше інше, як називати мене будете ви?

 Андрій не сумніваючись вигукнув:

  - Шеллі. Як по іншому назвати таку фантастику - я не знаю.

  - Оу, то ти все таки торкався колись книг. - здивовано але з посмішкою промовив Шеллі, - ну добре, я хоч і не створіння Франкенштейна, та Шеллі мені подобається. До речі, дякую тобі велетень, я чув, що тебе звати Андрій. А ти Сергій. Мені приємно познайомитись з вами.

 Хлопці, що стояли поміж Шеллі одночасно подули собі на волосся, щоб трошки прийти в себе від спеки та одночасно промовили:

  - Нам також!