Глава 1

   - Ну і навіщо ти мене сюди привів? - незадоволено гаркнув на друга Андрій. Піт так і тік з його чола, обличчя блистіло від променів сонця, що намагалось потрапити в приміщення через невеликі  вікна, що знаходились біля стелі. Приміщення нагадувало вузьку тепличку, але замість рослин тут були інші живі створіння, ну як живі, правильніше було б сказати вічні створіння.

В сімнадцять років є набагато більше цікавих місць, де хочеться провести суботу. Бо тільки субота є спражнім вихідним. Не потрібно думати про справи, про пари, суворих викладачів та будильник о шостій ранку. Але ж ні, все таки зміг мене сюди затащити! Ну кому потрібні ці старі пожмакані книги? В них вже ті слова, яких я й прочитати не зможу з першого разу.

   - А тобі лише понити, ну хлібом не корми цього Андрія. - вигукнув з сусідньої зали Сергій. - А що тобі не подобається? Ти тільки поглянь, перед нами цілий склад знань, досвіду, емоцій! Хіба це тебе не чіпає за душу?

 Сергій не озираючись назад до свого друга, пішов далі поміж рядами книг, які обертали його зліва направо та зверху до низу. Куди не подивись, а побачиш книгу, атмосфернішого місця важко було б уявити, але це саме той випадок, коли це потрібно бачити. Сергію було важко переступати ці коробки набиті літературою, але нестримне бажання дійти до кінця та полистати ці скарби, не давало йому жодного шансу піти звідси. 
  Тільки дві деталі йому заважали насолодитись моментом - це спека, від якої можна втратити свідомість та Андрій. Хоча, від його скарг також можна втратити свідомість:

  - Мені чіпає за душу паралельна група з універу, в якій самій дівчата. Оце туди мені зараз потрібно, ти тільки уяви той запах парфум, від якого голова йде обертом та в животі кружляють метелики, змагаючись один з одним. Ох трясця, ну і коли ми підемо звідси? 

 Натхненний та одночасно стомлений Андрій протер лоба від поту, та коли хотів дотягнутись до полиці, щоб дістати журнал, щоб заміти віяло, спідкувся та ледь не впав. Не стримуючись від цієї невдачі він гуцнув ногою по коробці з книгами, що була в 10 сантиметрах від нього. Коробка напрочуд була легка, хоча й була забита книжками сторічної давнини. 

  - Агов, велитень, не дуже чемно зриватись на коробці, яка просто лежить та нікому не заважає! - почувся голос з коробки.

В Андрія ледь очі не вилізли від такої несподіванки. Та що там очі, він взагалі не помітив, як відстрибнув на 2 метри назад. 

  - Ти це чув?! - звернувся до Сергія переляканний Андрій, - чи це вже в мене галюни від сонячного удару? 
   Голос знову звернувся до Андрія,

  - А ти мене чув? Чи я сам з собою говорю? 

В цей раз Андрій вже був точно впевнений, що це ніяка не спека, а саме щось надприродне, що звернулось до нього з коробки. Але що саме це було поки що було незрозуміло. 

  - Сергій! - закричав переляканий, - біжи сюди!