Глава 66 Ходу немає

– Піу-піу! – перегукувалися між собою капці.

Петюнька цикнув на своїх, щоб хоча б ті не шуміли, але де там... Неслухняні капці верещали, пищали, кричали, сміялися, улюлюкали. І цього гармидеру їм було мало. Змахнувши крилами, капці понесли хлопчика в небо, щоб злитися зі зграєю і разом із родичами продовжити політ. Згоди у Петюньки, ясна річ, ніхто не питав. Оточений сотнями волаючих капців, що раз у раз натикалися на нього підошвами, били по потилиці, ляскали крилами по щоках, малюк розкинув руки і бовтався, немов сосиска.

«Саме так, сосиска, – подумав Петюня, у якого потихеньку почав бурчати голодний шлунок. – Ах, сосиску б сюди. Насадити б її на тонкий прутик. Ми так із татом зазвичай робимо, коли вирушаємо на пікнік у сусідню лісопосадку. Нанизуємо сосиски та шматочки хліба на прутики й підсмажуємо над багаттям».

Капці збилися докупи. Удари по голові Петюньки, спині та боках почастішали. Не в змозі більше терпіти побої, хлопчик заблагав:

– Вітре, друже, вгамуй їх. Спрямуй у трубу, у підземелля.

– Ву-у-у-уф! – погнав вітерець крилате стадо в потрібному напрямку.

Разом із капцями понесло і Петюньку. Труба не заперечувала. Смакуючи, вона пила потік капців, що хлинув у неї. Вітер підганяв хлопчика в спину і насвистував йому на вухо щось ласкаве. Капці, як завжди, шаленіли – пищали. Знизу їм відповідали писком схвильовані феї снів.

Ніч припала до труби темним оком. Те, що побачила вона там, стривожило її. Розлютившись, Стражниця вдарила долонею по трубі, закупорила вихід чорним пластиліном. Так само вчинила Ніч з усіма кратерами.

– Я провчу вас... Я навчу вас... – погрожувала Стражниця. – Будете знати, як порушувати порядок. Ось вам! Ось!

Повернувшись до дерева, розлючена Ніч вивергнула на нього темряву, зламала дуб, витоптала темними потрісканими ступнями траву, ковшем зачерпнула всі хмаринки, зв'язала їх в одну велику хмару, пофарбувала її в чорний колір, а потім, зловтішно хіхікнувши, вдарила по хмарі кулаком. Та, біднесенька, луснула. З-під хмарної обшивки вилетіли сніжинки в пишних білих спідничках. Схрестивши руки на грудях, вони танцювали якийсь смішний танець. Зірки на небі кричали їм «браво!».

Сніжинки остудили лють Ночі. Зачарована їхнім танцем Стражниця й сама ударила в закаблуки. Зірки весело підморгували подружці й зазивали в гості:

– Іди до нас, кумонько, іди, голубонько. Ми заварили новий чай, спекли мигдалеве печиво, м'ятний пряничок. Іди, іди до нас!

Ніч застелила планету сніговим покривалом, розправила кучугури-складки, помилувалася трошки і, накинувши на плечі пухову хустинку, вирушила на чаювання.

– В'язні нікуди не подінуться, – розсудила Стражниця. – Виходу з темниці немає.

Петюнька через трубу спустився в камеру, шльопнувся на купу капців. Йому на голову впала палиця Ика. Збожеволілі від радості пани Соньки копошилися навколо, розгрібаючи капці. Кожен шукав у купі свою пару – рідну. Феї кликали крилатих друзів, вигукуючи ласкаві імена.

– Ластівочки мої, ідіть до тата! – заволав один такий пузань, який плюхнувся на коліна перед Петюнькою.

Фей простяг руки до ніг хлопчика, ніжно помацав капці, в кожного почухав перенісся. Їм це, мабуть, було дуже приємно. Вії-ниточки капців закрутилися в спіральки, дірочки-роти розтягнулися в усмішки.

– Вітаємо тебе, хазяїне, – пропищали вони, перестрибуючи з Петюньчиних ніжок на товсті ноги фея.

– Ой, мої ріднесенькі, як же ви потріпалися, як же ви запилилися?! – розглядав капці, охаючи та ахаючи, Сонько. – Ось повернемося додому, візьму шило, прошию ваші підошви, підклею, вимию гарненько. Ох, ріднесенькі, не переживайте, татко з вами. Татко про вас подбає.

Петюня розвісив вуха, слухаючи, як сюсюкають феї зі взуттям. За інших обставин він, напевно, розсміявся б, але тільки не зараз. Незважаючи на свою кумедну зовнішність і безглузду манеру розмовляти, феї здавалися щирими. Хлопчика невимовно зворушило те, як сильно вони прив'язані до капців, як люблять їх. Капці для феїв – не просто дорогі речі, капці для них – це найліпші друзі.

«От і добре», – подумав малюк, вибираючись з-під купки взуття, що помітно поріділа. Соньки не гаяли часу, швиденько капці розбирали. Це було на руку Петюньці, оскільки йому ще треба було знайти загублений мішечок із порошком.

Вітер бавився в трубі. Не знаходячи виходу, він розхитував її зсередини. Зверху посипався пісок.

– Гей, – прикрикнув на нього хлопчик, – не бешкетуй!

– У-у-у-ув, – розчаровано дмухнув із труби вітер, закружляв не розібрані ще капці.

Серед капцевої каруселі малюк помітив свій мішечок. Зачепившись за іржавий цвях, що стирчав із труби, мішок порвався, білою цівкою посипався на підлогу порошок. Петюня підставив долоньки, щоб урятувати хоча б останні крупинки, але все марно – піщинки вітром рознесло по всій камері.

Примітно те, що порошок знову змінив свій колір, повернув собі білосніжну чистоту. Це відкриття потішило хлопчика. На серці в нього відлягло, ніби він скинув із себе невидимий, але дуже важкий камінь.

– Як добре, – зітхнув на повні груди Петюнька і солодко позіхнув. Його повіки налилися свинцем, тіло обм'якло, що означало – почав діяти сонний порошок.

Малюк вщипнув себе за щоку, опираючись чарівному сну, потер кулачками очі, а потім смішно витріщив їх, щоб не заплющилися. Крізь сяючий потік пилинок, що дрейфували камерою, він бачив, як феї снів узялися за руки, почали водити навколо нього хороводи. То в один бік, то в інший, то в один, то в інший. У Петюньки запаморочилося в голові.

– Баю-баюньки-баю, – заспівали тонкими, напрочуд ніжними голосами Соньки, – нехай, малятку, тобі насниться, баю-баюньки-баю, золота колісниця, баю-баюньки-баю, з рудою гривою кобилиця, баю-баюньки-баю. На спині її жар-птиця, баю-баюньки-баю, крилами змахнула, баю-бай… Малятку наш, засинай...

Петюнька і сам не помітив, як згорнувся на підлозі калачиком, ще кілька разів позіхнув і заснув. Уві сні він побачив маму. Вона готувала абрикосовий пиріг, муркотіла щось веселе собі під ніс. Мама завжди так робить – співає, коли куховарить. Тому, напевно, її страви виходять такі смачні. А ось у сон увійшов тато. Він приготував для синочка сюрприз – двоколісний велосипед із різними швидкостями. Марійка загостила, подарувала Петрику букет ромашок. Каже, що сама збирала. Для нього! Під вікном кричить Яшка, викликаючи Петюньку на велосипедне змагання. Ух, як буде весело!