Глава 53 Два звірі в душі людини, або Мудра Яхтар

Опритомнів Петюня, лежачи в мушлевій ванні, по вінця наповненій жовтою дивною речовиною – тією самою, що хлюпала в пірамідках. На обличчі киснева маска. Повернути голову малюк, хай як старався, не міг, оскільки її тримали оббиті м'якою тканиною лещата. Над головою іскряться блискавки, що утворили мінікупол.

– Де я? – насилу розліпивши губи, запитав Петюнька.

Крізь напівпрозору купольну кришку, сплетену з білих блискавок, проявилося обличчя білявого янгола, як здалося Петюньці, який подумав раптом, що помер і потрапив на небеса. Янгол усміхнувся. На білих, ніби порцелянових, щічках з'явилися дві милі ямочки. Великі світло-блакитні очі радісно засяяли.

– Я дякую Матері-Прародительці нашій за те, що хлопчик опритомнів. Хвала Матері! – промовив молитву янгол ніжним дівочим голосом.

Мереживо з блискавок, що вкрило ванну з Петюнькою, почало поступово розплутуватися. Одна за одною блискавки випліталися із загального візерунка, немов їх хтось висмикував і змотував у клубок. Власне, так воно й було. У цьому переконався малюк, коли купольна кришка стала прозорішою, і тепер було краще видно прекрасну дівчину, що схилилася над ним, з розпущеним волоссям кольору стиглої пшениці. Над широким білим чолом волосся красуні було майстерно укладене в хвилясту корону з символом літери «Я» посередині. Корона з волосся! Такої зачіски Петюня ще не бачив. Але як же гарно!

Білошкіра дівчина в білій сукні, прикрашеній перлами, акуратно, неквапом змотувала шиплячі блискавки в клубок. І блискавки, уявіть собі, не кусалися, а слухняно дозволяли себе змотувати, ніби вони не блискавки зовсім, а звичайні нитки.

За спиною красуні (Петюнька впізнав в ній літеру «Я» і навіть пригадав, що Яшка у своїх розповідях називав її принцесою Яхтар) з'явився вигнутий серпом капелюх лікаря Йода. Поруч із ним замаячила лискуча лисина Інсуліна.

– Йей-ей, друже! Отямився! – зрадів молодший брат – літера «Й».

– І-і-іх, як я радий, що не помилився в діагнозі і вчасно прописав потрібні процедури, – гордо виставив вказівний палець правої руки старший брат – буква «І».

– Йей-ей, брате?! – суворо заперечив Йод, випрямивши спину і випроставши плечі. – Ми вдвох призначили лікування. Ми вдвох!

– І-і-і-і... – хотів щось сказати, розлютившись, Інсулін, напевно образливе, але стримав свій гнів, оскільки його м'яко перервала принцеса Яхтар, що поплескала академіка по плечу.

– Я прошу вас, панове, не сперечатися, – ніжно усміхаючись, звернулася до лікарів буква «Я». – Ліпше поясніть мені, будь ласка, який ваш діагноз? Що сталося з дитиною, яка прийшла із зовнішнього світу? Це все через алергію на удар блискавки? Так?

– І-і-і-і, я не впевнений!.. – вигукнув Інсулін. Занервувавши, він зняв окуляри і прикусив праву дужку.

– Йей, підтверджую, – погодився з братом Йод. – Тут річ в іншому. Не в алергії. П'явки Цілющого озера – чудові індикатори. Вони вловлюють ознаки черні в людській душі, навіть якщо сама людина не підозрює, що є носієм цієї страшної зарази. Хлопчик заражений чорнотою душі. Йей-ей, це точно.

– І-і-і-і, нічого дивного, – знову взяв слово академік, який перестав кусати дужку і повернув окуляри на ніс. – Усі люди є носіями темної інфекції. Тільки до певного часу вона перебуває в сплячому стані. В одних прокидається раніше, в інших пізніше. Це питання часу. Люди всі однакові.

– Я прошу вас не робити поспішних висновків, – заперечила ніжна Яхтар. – У душі людини живуть два звірі: чорний і білий. Зло і Добро. І обидва ці звірі ведуть між собою безперервну боротьбу.

– І-і-і-і, ясно, хто завжди перемагає – чорний, – махнув рукою Інсулін.

– Ясно тільки одне, – все ще усміхаючись, продовжила літера «Я», – перемагає той звір, якого краще годують. А це вже право людини – вибрати, кого годувати і пестити. Розумієте? Вибір! У кожного він свій. Щоб зробити вибір, людина має пройти шлях, повний спокус та випробувань. Дитинча тільки ступило на свій шлях і не зробило поки що вибору. Йому ще належить вирішити це, можливо, найважливіше для кожної людини завдання. І вирішувати його він буде все життя, бо життєвий шлях багаторазово розгалужений і не раз приводить на роздоріжжя, змушуючи людину вибирати між Злом і Добром. Знову і знову...

Яхтар закінчила змотувати блискавки в клубок. Картинка прояснилася. Петюнька бачив над собою білу стелю, складену з квіткових оксамитових пелюсток.

«Отже, ще одна квітка-будова, – спало йому на думку. – Напевно, це те білосніжне латаття, що я бачив на поверхні Цілющого озера. Добре все-таки, що я вже не під водою».

Принцеса кинула клубок блискавок на підлогу. Краєм ока Петюня бачив, як клубок покотився до стіни, вдарився об пелюстку, змусивши її розгорнутися, і білим містком скотився у воду, де хлюпалися блідолиці русалки. Завищавши, вони почали бити по клубочку хвостами, перекидати його одна одній, немов м'ячик.

Академік Інсулін поморщився, затиснув долонями вуха.

– Іч, як заклекотіли, розкричалися. Скільки галасу! – ущипливо сказав він. – І-і-і, вибачте, принцесо... Але як ви їх терпите?

– Йей, брате! Тихіше! Чого доброго, залоскочуть до гикавки і на дно потягнуть, – чи то жартома, чи то всерйоз попередив літеру «І» лікар Йод.

Інсулін зневажливо хмикнув, засунув руки в кишені. Русалки, які враз підозріло принишкли, припинили гратися з клубком-м'ячем, сіли на білу пелюстку, звісивши у воду лускаті хвости, і почали розчісувати одна одну. Щоправда, гребінців у них не було. Хвостаті діви розплутували злиплі локони руками, занурюючи у волосся тонкі пальці з довгими посинілими нігтями.

Із глибин озера піднялася бульбашка з Жужею і Медком на борту. За нею – ще одна бульбашка з Юшкою, М'якушем і Ґулькою. Вояки виглядали бадьоро, а їхні щоки аж пашіли рум'янцем і були схожі на свіжі здобні булочки, змащені малиновим варенням. Богатирі встигли змінити лікарняний одяг на обладунки. Тільки нову зброю замість старої, втраченої в битві за «Передпокій», їм не видали. Мабуть, поки остаточно не одужають, не дозволено. Чи, може, не викували ще ковальських справ майстри чарівні щити, мечі та списи, гідні служити зброєю трьом казковим богатирям?