Глава 52 Інсулін, Йод і п'явки

Літера «З» натиснула на непомітну для сторонніх очей кнопку в стіні, після чого стіна розсунулася, пропускаючи гостей до просторої зали. Майже все приміщення, в якому опинилися друзі, було заставлено прозорими пірамідками, заповненими жовтуватою в'язкою рідиною. У трьох пірамідках, у самому центрі зали, «висіли» у вертикальному положенні Юшка, М'якуш і Ґулька. Замість обладунків на них бовталися смугасті лікарняні піжами. Щоб було, чим дихати, до рота кожного богатиря кріпилася спеціальна маска, до якої через тонку гнучку трубку надходило повітря. Богатирі не розплющували очей – чи то спали, чи то були непритомні.

Біля пірамід стояли два лікарі: букви «І» та «Й». Обидва лисі, з вусами і короткими рудуватими борідками. Петюнька знав за розповідями Яшки, що це брати. «І» – старший брат, академік Інсулін, директор столичної академії наук, і його дууууууже поважають в Антресолії. Буква «Й» – молодший брат, не менш шанований і знаменитий лікар Йод, який служить при дворі Жужі. Про заслуги братів перед казковим королівством свідчили численні ордени на їхніх грудях. Причому в Йода дзвеніли нагороди не тільки на одязі, але й на широкій атласній стрічці, перекинутій через ліве плече до правого стегна.

Розглядаючи одяг літер, уважний Петюня дійшов висновку, що Інсулін у класичному, бездоганно випрасуваному синьому костюмі та окулярах у золотій оправі – цивільна особа, яка звикла до уваги публіки, почестей, слави і тому ретельно доглядає за своїм гардеробом. Від букви «І» навіть пахло одеколоном із нотками... гірчиці. Сильно пахло, від чого в Петюньки заслізилися очі.

Лікар Йод у червоному мундирі із золотими погонами, прикинув малюк, має бути військовослужбовцем. Або принаймні він був таким у минулому. Пряма, як дошка, спина. Легка кульгавість (напевно, наслідок поранення), через яку Йод змушений був спиратися на елегантну тростину. Розкішний головний убір у формі півмісяця із золотистою бляхою, на якій зображений символ літери «Й». Високі солдатські чоботи. Ці та багато інших деталей костюма лікаря вказували на те, що він має відношення до військового ремесла.

«Отже, військовий лікар», – вирішив Петюнька й одразу якось відчув повагу до Йода. Він завжди з особливою шаною ставився до солдатів, оскільки й сам (потай від мами) мріяв стати військовим. Ліпше, звісно, прикордонником і в чині генерала!

– І? І що ви скажете, колего? – задумливо запитав Інсулін Йода. Примружившись, як це властиво людям із поганим зором, він дивився на пацієнтів, ув'язнених у пірамідках.

– Йей! Йей-ей-ей! – накульгуючи на праву ногу і постукуючи тростиною по мушлевій підлозі, Йод обійшов навколо піраміди з М'якушем. – Сила чорної зарази велика, але лікувальний «компот» на воді озера з додаванням меду і корисних трав має впоратися. Йей! Потрібно ще трохи почекати.

– І-і-і-і, скільки можна чекати? – заперечив академік. – Не можна гаяти ані хвилини. Ми маємо цих велетнів поставити на ноги якнайшвидше. Зараз кожна рука, здатна тримати меч, цінується на вагу золота. Нам треба поспішати. Настійно рекомендую задіяти п'явок. Нехай заберуть надлишок отруєної черню крові.

– Іть... Іть... Звали нас? Іть... Іть... – тут же запитали три п'явки в санітарських халатах, які просунули голови у двері з протилежного боку зали, де була підсобка, та по черзі гикали. Від одного їхнього вигляду в Петюньки холодні мурахи пробігли по спині.

Жирні п'явки ліниво, знехотя підповзли до пірамідок і втупилися в пацієнтів, яких їм належало лікувати. Петюнька, Жужа і навіть зазвичай незворушний Медок завмерли в очікуванні, що буде далі? Захоплені диспутом лікарі не помічали присутності в залі сторонніх, хоча медсестра Зеленка посилено подавала їм знаки: кашляла, підморгувала, кивала і навіть, що не зовсім пристойно, вказувала пальцем на гостей.

П'явки скинули халати, потягнулися і спритно заскочили в пірамідки, розплескавши на підлогу тягучу жовту речовину. Там, присмоктавшись до непритомних пацієнтів, санітари розпочали лікування. Їхні тіла, що поступово наповнювалися чужою отруєною кров'ю, роздувалися і вкривалися буряково-червоними плямами.

– Йей-ей, хіба так має бути? – занепокоївся лікар Йод через незвичне для кровоссальних санітарів забарвлення. – Хіба так має бути? Ще не вистачало нам потім відкачувати вже п'явок...

– І чого відразу так панікувати?! Їм чорнота – дрібниця, – наполягав на своєму Інсулін. – Закопаються в пісок. Озеро нейтралізує дію отрути. А втім, погоджуся, що досить. Час закінчувати процедуру.

Поскрипуючи новенькими, начищеними до блиску гостроносими черевиками, академік підійшов до центральної пірамідки з літерою «Ю» і постукав по склу, подаючи знак п'явкам зупинитися. Але щось пішло не так. Санітари, одурманені отруєною кров'ю, не могли відірватися і продовжували смоктати.

– Йей-ей! – скрикнув Йод. – Я ж попереджав! Я ж казав!

Інсулін занервував. Він часто моргав і все смикав і смикав випещену «цапину» борідку.

– Йосип босий, відійди! – відштовхнув старшого брата Йод і щосили вдарив тростиною по пірамідці.

Удар виявився потужним, що здивувало Петюньку, оскільки літера «Й» не справляла враження силача. Із глухим тріском по склу розповзлася тріщина. Йод розмахнувся і вдарив ще раз, і ще... Він бив доти, доки скляна пірамідка не здалася, виплюнувши на підлогу уламки. Хлинула жовта речовина, що різко пахла ліками. Слідом, обійнявшись із п'явкою, вивалився Юшка. Інсулін кинувся рознімати букву «Ю» і санітара. Йому допомагав Медок. Лікар Йод тим часом продовжував орудувати тростиною і завдавати ударів пірамідкам з М'якушем і Ґулькою.

– Ж-ж-жах! Ж-ж-жах! – крикнула Жужа. Повернувшись до заціпенілої Зеленки, королева наказала: – Чого стала? Клич на допомогу. Їм утрьох не впоратися.

Медсестра кивнула. Підібравши поділ халата, щоб не заважав бігти, і оголивши ніжки в смугастих рожево-блакитних панчішках, літера «З» побігла до дверей, які ведуть в оглядову кімнату. Двері виявилися замкненими. Мабуть, спрацював механізм автоконтролю, або щось поламалося, заїло якусь деталь. Зеленка не розгубилася, набрала код на цифровій панелі, що висіла над входом до зали, і, коли двері роз'їхалися, з порога покликала павуків: