Глава 50 Тримаємо курс на Цілюще озеро

Від балкона до зеленої цятки на горизонті (Цілющого озера, як зрозумів Петюнька) простяглася дугою райдужна доріжка. На ній, безпосередньо за балконними поручнями, розмістилася кабінка з чотирма сидіннями, що була зібрана з капустяного листя, злегка гофрованого на кінцях. Охороняли кабінку два смугасті стражники.

– М-м-м, спеціально для вас павуки начаклували швидкісний спуск. За мить опинитеся по той бік міста! – гордо доповів міністр.

– Хо-хо?! – здивувалася королева. – Верткі ж ці павуки! Ще зовсім недавно тут ніякої веселки не було.

Допитливий Петюнька, поки Медок пояснював щось Жужі, вирішив помацати чарівну веселку, щоб з'ясувати, яка вона – тверда, м'яка чи взагалі газоподібна. Доріжка складалася із семи різнокольорових смуг: червоної, помаранчевої, жовтої, зеленої, блакитної, синьої та фіолетової. Петюнька доторкнувся пальцем до найближчої до нього (червоної) смужки, і його відразу ж ударило струмом. Білі серповидні блискавки розповзлися по веселці, сердито потріскуючи. Перелякано скрикнувши, малюк відскочив від балконних перил. Електричний заряд, отриманий ним від чарівної блискавки, виявився слабким, щоб заподіяти значної шкоди здоров'ю хлопчика, але досить сильним, щоб викликати в Петюні сльози. Усе відбувалося надто швидко й несподівано. Малюк не міг себе контролювати, і зрадницькі сльозинки потекли по його щоках.

«Яка ганьба, – думав Петюня, схлипуючи й гикаючи, як це часто траплялося з ним, коли він плакав, – розхникатися в присутності самої королеви. Яка ганьба!..»

– Ем-м-м, малюку, це буде тобі гарною наукою! З магією жартувати не можна! Не можна совати руки абикуди! – повчав Петюньку маркіз Медок. Висунувши з кишені коротких кулястих штанів хустинку з вишитим червоними нитками символом літери «М», він перев'язав нею вже набряклий і почервонілий палець Петюньки.

– Але я ж не знав... Я ж не знав, що павукова веселка блискавками кусається... – виправдовувався малюк.

– Жах який! Ж-жах! – сплеснула руками королева Жужа. – Мерщій у кабінку! На Цілющому озері хлопчикові допоможуть. У нього, мабуть, алергія на удари магічних блискавок. Он як руку рознесло!..

Справді, тепер не тільки палець Петюні, а й уся його права долоня була червоною, ніби її приклали до розпеченої сковорідки. За розмірами дитяча долонька нагадувала величезну боксерську грушу. Але і це була не межа. Рука продовжувала рости, як на дріжджах. Від страху Петюньці розхотілося гикати.

– Це не рука вже, а клешня, – плаксиво вирвалося в нього.

– Ем-м-м, – хотів щось сказати Медок, щоб заспокоїти хлопчика, але не знайшов потрібних слів і лише незв'язно промугикав. – Мг-м-мимг-м-м...

– Я ж-же сказала, хутко-хутко в кабінку! – повторила свій наказ літера «Ж», уже сидячи в капустяному вагончику.

Бджоли-охоронці підхопили Петюньку і перекинули через перила. Малюк не встиг навіть зойкнути, як вже беркицьнувся у м'яке крісло навпроти Жужі. Щоб маркіз Медок зміг забратися в кабінку, бджоли підставили свої спини замість сходинок. Щоразу, коли товстенький міністр переступав з однієї спини-сходинки на іншу, лунали хрускіт і жалібне дзижчання. Прийнявши маркіза, кабінка похитнулася. Жужа і Петюня поспішили пристебнутися ременями і вхопитися руками за поручні крісел. Щоправда, малюк міг орудувати тільки однією рукою – лівою. Праву ж, яка продовжувала рости, довелося укласти на вільне крісло.

Подібно до того, як літак випускає шасі, кабінка випустила колеса і покотилася райдужним мостом, на ходу набираючи швидкість. Жужу втиснуло в крісло. Петюньку, який сидів навпроти неї, зігнуло навпіл. Його голова уткнулася в Жужині коліна. Тільки маркізу вдавалося зберігати пряме положення завдяки його величезному животу, який він виставив уперед і притримував обома руками. Бджоли-охоронці летіли слідом за кабінкою, але не встигали за нею. Рівнятися силою з павуковою швидкісною магією, приправленою фантазійною технікою від Фло-майстра, їм було не по зубах.

Капустяна кабінка покотила вниз. Охоронці безнадійно відстали, перетворившись на дві цятки, які приглушено гуділи та безладно маячили десь там, високо в небі. Зелена пляма попереду в міру наближення до неї розпливалася в широке озеро. Воно злегка хвилювалося – пінилося і плескалося хвилями. Яскравого смарагдового кольору озеру надавали розкішні водорості, що утворили густий підводний ліс. На поверхні водойми, мірно погойдуючись, плавало білосніжне латаття.

Веселка нависла над озером. Лише пара метрів відділяла міст від води. Остерігаючись блискавок, що іскрилися білою магією, хвилі під веселкою намагалися поводитися тихіше і менше плескатися. Кабінку, немов кулю, випущену з пістолета, несло прямо в притихлу водну гладь. Веселка-міст, яка вже була не потрібна, згорнулася клубочком і, блиснувши, зникла.

– М-м-м, – замуркотів Медок, який зберігав підозріло спокійний, незворушний вигляд. – Смію вас попередити, моя королево, що зараз буде трошки мокро.

Жужа розтулила рота, щоб сказати щось, але не встигла. Кабінка з шумом упала в озеро, занурилася в нього наполовину, але майже одразу ж виринула, гребучи ластами, які з'явилися замість коліс. Пасажирів щедро облило водою. Від ідеальної, волосинка до волосинки, зачіски королеви не залишилося й сліду. Виплюнувши воду і побільше набравши повітря в легені, мокра і зла Жужа істерично закричала:

– Ж-жах! Жах-жах! Як у такому вигляді я покажуся на балі?! Що скажуть про мене? Жах-жах!!!

– М-м-м, моя королево, не варто так хвилюватися, – заспокоював Її Величність найсолодший Медок. – Ви ж самі просили, щоб швидко. А волосся висохне і стане ще пишнішим, ніж раніше. Кажуть, вода в озері цілюща!

– Не хочу... Не хочу слухати вас!.. – мотала головою королева, від чого діадема нахилилася набік. – Ось візьму і зміщу вас із посади міністра! Будете знати!

– Уй-уй, – застогнав Петюнька, який не мав сили, щоб навіть підняти свою опухлу руку.

Стогони хлопчика змусили королеву замовкнути. Стиснувши побілілі від гніву губи, вона заправила за вуха, щоб не заважало, мокре волосся, повернула на місце діадему. Маркіз Медок схвально усміхався, але його усмішка мало зачіпала Жужу, яка всім своїм виглядом показувала, що образилася.