Глава 46 Місто під райдужним куполом

У Петюньки тепер була пара літаючих капців! Це означає, що йому немає потреби лізти драбинкою. Достатньо тільки взутися і злетіти. Адже так начебто зручніше? До того ж досвід польотів у феївських капцях у малюка вже є.

Петюня з радістю взувся. Йому набридло ходити босоніж, нехай і в чарівних шкарпетках. Капці теж були раді йому.

– Ну що, дитинча? Я повернувся! Тепер у тебе є два капці. Можеш танцювати! – підморгнув хлопчикові діркою-оком лівий капець, однак, зустрівшись поглядом із чарівною шкарпеткою, скривився. – Тю, а це що таке? Звідки взялася ця дрібнота общипана?

– Я не общипана, – образилася шкарпетка. – На відміну від деяких, дірявих і поношених, мене тільки вчора зв'язали.

– Чого це вона? Га? Це вона мені? – гнівно захлопав крилами лівий капець.

– А кому ще? Тобі! Тобі, мацюпулю! Лю-лю! – глузувала з капця шкарпетка. – Хочеш, я порахую, скільки в тебе дірок? Раз, два...

– Ну, постривай! Ну, я тобі дам! Усі нитки повисмикую! – погрожував лівий капець.

– Не кип'ятіться, – намагався заспокоїти обох сперечальників правий братець, який вже звик до в'язаних із вовняних ниток сусідів. – Охолоньте...

– Ага, зараз!.. Краще сам помовч! – хором вигукнули і шкарпетка, і лівий капець.

Крик піднявся нестерпний. Навколо літало синє пір'я. Малюка ніхто не слухався: ані шкарпетки, ані капці. Як не старався Петюня, він не міг навіть кроку ступити. Зрештою, хлопчикові набридло чекати, коли капці з'ясують стосунки зі шкарпетками, і він вирішив втрутитися.

– Топотуньки мої рідні, любі, – ласкаво звернувся малюк до сперечальників, а про себе подумав, що, якби його зараз почули вдома, то вирішили б, що він збожеволів, якщо розмовляє з капцями і шкарпетками. – Ви всі мені дуже потрібні. Ви мені ніжки зігріваєте, від бруду захищаєте. Досить сперечатися і лаятися. Нам вже час в дорогу.

Присоромлені шкарпетки й капці замовкли. Після того, як Петрику вдалося взутися, він побіг до мотузяної драбинки, по якій уже піднімалися на ластівку-літак його друзі. Попереду всіх, як і слід було очікувати, ліз хоробрий В'юн, за ним – Гагатун, далі Абра-ар, Бурундун і всі інші. За винятком, щоправда, маркіза Медка. Його Найсолодше Високородіє підняли на борт «Ластан-225», як подумки охрестив ластівку Петюнька, бджоли-охоронці.

Феївські капці, відчуваючи за собою провину, несли господаря особливо обережно, тож підйом на ластівку обійшовся для Петюньки без пригод. Наблизившись до живого літака, малюк розгледів непомітний знизу прозорий корпус, усередині якого розташувалися у два ряди коричневі крісла. Вони кріпилися до спини ластівки ременями. Напевно, такими самими, які використовувалися для кріплення вагонів до гігантських підземних черв'яків. У тому місці, звідки було скинуто драбинку, зяяв ледь помітний неозброєним оком отвір. У нього по черзі заповзали Петрикові друзі. Підніматися на спину ластівки їм допомагала літера «Н» – Норі. Її подружка Лорі була зайнята керуванням «літаком».

Розсівшись по кріслах і обов'язково пристебнувшись ременями, мандрівники зітхнули – спочатку з полегшенням, а потім із захопленням, оскільки їхнім очам відкрилася чудова панорама. Чарівне місто Куапа показувало гостям своє «обличчя».

Три веселки схрестилися, утворивши магічний купол. Між веселками виблискували білі блискавки. У центрі купола, подібно до люстри, висіло штучне сонечко – прозорий багатогранний кристал, який випромінював сліпучо-яскраве світло. Біле небо, що розпливлося над містом, нагадало Петюньці молоко, яке подекуди спінилося, сформувавши легкі пухнасті хмаринки.

Зачароване павуковими магами «молоко» ніжно обволікало заховану під куполом Куапу, створюючи ідеальні парникові умови для вирощування всіляких чарівних квітів. Павукова столиця в буквальному сенсі була квітковим містом – величезною, пишною, розкішною клумбою, де абсолютно всі будови були створені з живих рослин.

Ще одне порівняння спало на думку малюка, коли він милувався містом. Звідси, з висоти пташиного польоту, Куапа була схожа на круглу піцу, розрізану якимось кухарем-садівником на кілька квіткових районів. Кожен із них мав індивідуальний дизайн і свій асортимент рослин: високі прямостоячі кущики-піраміди на півдні, компактні густі «подушки» на сході, ліани-хмарочоси на заході, що плетуться вгору по спеціальній опорі або звисають донизу мальовничими батогами, та латаття, які величаво дрейфують водною гладдю зеленого озера на північній околиці. По центру розпустився вишуканими гірськими квітами альпійський садок – потужна, укріплена камінням фортеця з чотирма квітковими вежами в кутах оборонного муру і головною, найбільшою вежею посередині. Біля підніжжя гори, за межами рову, наповненого водою, що весело дзюрчала по камінню, розсипалося дрібними квіточками-будиночками село. Таке собі містечко всередині великого міста.

– Гафно, пфавда? – перервав роздуми Петюньки про красу і велич павукової столиці лисий незнайомець у помаранчевому комбінезоні та химерних фіолетових окулярах у формі літери «Ф». Незнайомець летів верхи на реактивному огірку-переростку, з задньої частини якого виривався клубами блакитний дим упереміш з огірковим насінням.

– Ух ти! Оце здорово! – крикнув, незважаючи на подавані Абра-аром знаки помовчати, Петюнька. – Це що? Це хто?

Як і належить професору, Абра-ар зробив зауваження хлопчику:

– Тихіше! Так кричати неввічливо.

Анітрохи не зніяковівши, малюк запитав пошепки:

– Це буква «Ф»? Я маю рацію?