Глава 36 Гарбуз на столі, гарбуз у животі

Гарна, плетена з коріння перегородка відділяла тихий, затишний кабінет для ВІП-гостей (тобто для найважливіших!) від галасливого загального залу. В центрі кабінету розмістився великий овальний стіл, який оточили, наче квочку курчата, з десяток крісел із широкими спинками. Стіни підпирали високі шафи, теж сплетені з жовтого коріння. На їхніх полицях лежали, розсіюючи приємне молочне світло, добре знайомі Петрику камені. Тільки, якщо порівнювати з чарівними світильниками, які він спостерігав на пероні й у тунелі, трактирні камінчики були набагато менших розмірів.

Вбраний у білосніжну скатертину стіл ломився від усіляких страв. На великих і маленьких тарілках, у мисках, судочках, на тацях, у каструльках, сковорідках, горщиках і глечиках красувався, пропонуючи себе, сьогоднішній цар меню – гарбуз. Два види каші – з пшоном і рисом, гарбузовий крем-суп із сиром, фарширований гарбуз із кизилом і горіхами, плов із гарбузом, гарбуз печений із медом, гарбузове пюре, тушкований гарбуз із сочевицею, салат із вареного гарбуза, салат із гарбуза сирого, натертого на тертці і з'єднаного з морквою, яблуком і зеленню, сендвіч із гарбуза, гарбузовий соус, ікра з гарбуза, гарбузова підлива, пироги та пиріжки з гарбузом, гарбузові пудинги, оладки, млинці, запіканки, печиво, кекси, вафлі, пухкі булочки з гарбуза, хліб із гарбузом і зеленою цибулею, халва з гарбуза, гарбузовий рулет із сирною начинкою, гарбуз із яблуками у вершковому соусі, гарбузове суфле, гарбузові цукерки, тістечка, варення, мармелад, желе, морозиво, гарбуз у журавлинному соусі, паста з гарбузом, гарбузова карамель, мус із гарбуза з імбиром, гарбузова олія, гарбуз-гриль, гарбузові соки, морси, компоти, відвари і навіть кава з гарбуза... Уся це пахло і дражнилося: мовляв, з'їж мене, спробуй, оціни!

А ще було гарбузове насіння розміром з добрячий коржик! Цей корисний продукт, дарований природою, теж був представлений на столі гідно: насіння сире і смажене, з лушпинням і очищене, подрібнене, товчене, у вигляді порошку, взяте окремо або як прикраса і приправа страв – салатів, овочевих рагу, соусів, випічки. Чого тільки варті макарони під соусом із гарбузового насіння! А в прозорому графинчику з витонченим носиком і ручкою красиво переливалася у світлі ламп темно-рубінова рідина – гарбузова олія.

Бачачи таке розмаїття страв із простого гарбузового насіння, Петюнька пригадав тітоньку Зою, що давно вживає борошно, отримане з насіння гарбуза, як ліки, харчову добавку та засіб для схуднення. Одна чайна ложка перед прийомом їжі та побільше води.

– Ух ти! – здивувався малюк. – Скільки всього цікавого, смачного і корисного можна приготувати зі звичайного гарбуза?!

– Чиста правда, маленький, – погодилася Чініта. – Гарбуз – це джерело вітамінів і прекрасний матеріал для кулінарного мистецтва. І не тільки кулінарного! Наприклад, із сорту пляшкового гарбуза в нас виготовляють дуже міцні цистерни для зберігання рідини. Ідеально підходить пляшковий гарбуз для створення на його основі прекрасних скульптур. Такі ліпить просто на городі наш антресолівський художник Хмелевич. Уявляєте, як це цікаво – виростити гарбуз у вигляді ведмедика або слоненяти з довгим хоботом?!!!

– Тик, тик, тик, тик, – підтакував сивобородий старий у дранті, який сидів за столом, посеред усього цього гарбузового бенкету, і наминав за обидві щоки щедре частування трьох бабусь-кухарок.

Позаду крісла, в якому він привільно розташувався, стояли, притулившись до шаф, величезна, закручена в баранячий ріг люлька для паління (прямо мамонтовий бивень!) і велика палиця, що знизу була мертва, а зверху цвіла ніжними рожевими квітами. Вкриту коричневим лаком люльку прикрашало майстерне гравіювання: олені, листя, квіти і геометричні візерунки змішувалися в чудові картинки. Посеред усієї цієї краси вигадливо виписаний був талановитим майстром символ літери «И».

– Ик... – гикнув старий. Відкинувшись на спинку крісла, витягнувши під столом ноги і блаженно втупивши в стелю задоволені очі, він бурмотів у бороду, забруднену медом і гарбузовою кашею: – Тик, тик... Гарбуз – це щось із чимось!

– Вай, пустельнику Ику?! – вигукнув Віхола-в'юн. Він злегка плеснув у долоні й округлив очі, вдаючи, що здивований. Повернувшись до Абра-ара і хитро примружившись, прошепотів: – Я ж казав! Я ж казав!!!

– Ах, шановний відлюднику Ику! Як ми раді! Яка честь! – щиро радів професор зустрічі з літерою «И». – Але що змусило вас спуститися з гірських вершин у підземелля павуків?

– Коли я сидів у своїй темній печері, мені привиділося сонце... Помаранчеве сонце, що іскриться райдужними відблисками. І зійшло воно над головою земного хлопчика... Сонце це було нестерпно яскравим і нестерпно спекотним. Я не зміг всидіти в печері. Сонячне проміння, що дарує надію, якої так не вистачає у важкі, як зараз, часи, змусило мене покинути свою обитель. Я спустився... Я спустився з великої гори Акньоруб і дійшов до столиці – чудового міста Алфавіт. Її золоті куполи засліпили мені очі, але... Але це не було моїм сонцем. Тим помаранчевим сонцем, яке іскриться і грає райдужними відблисками. Тим сонцем, яке пробуджує в серцях віру в диво... І тоді я вирушив шукати хлопчика, схід сонця душі якого мені привидівся в моїй печері. І ось я тут, на межі світів, на казковому перехресті. Усі дороги ведуть до Сутінкового світу... Але сутінкам, як я бачу, скоро прийде кінець!.. Бо близький схід сонця! Сонця віри і надії, сонця любові, яку подарує нам чисте серце земного хлопчика... – якось дивно, загадками відповів на запитання професора відлюдник, який безцеремонно роздивлявся Петюньку. Потім, втративши раптом до малюка всякий інтерес, він присмоктався до своєї люльки й одразу ж непристойно голосно гикнув: – Ик...

Рожевий димок, виписуючи кренделі, огорнув старого, немов покривалом. Терпко запахло травами.   

– Чого це ти надумав, старий? – здивувалася Чініта, сплеснувши руками, обтягнутими рожевими гумовими рукавичками. – Тут курити заборонено! Це тобі не печера! Це пристойний заклад!