Глава 35 Трактир «Три бабусі»

За поворотом показалася химерна будова, що іменувалася трактиром. Вона складалася з двох кубиків-поверхів і впиралася практично в земляну стелю. Підземний трактир, чиї стіни і трикутний дах були сплетені з жовтуватих коренів рослин, віддалено нагадував очеретяний курінь. Попереду, ніби на святковій листівці, розташувалася шикарна тераса, прикрашена різьбленими колонами і поручнями із завитками. На терасі були акуратно розставлені круглі столики і крісла, теж сплетені з коренів. За столиками, застеленими червоними скатертинами, поважно сиділи, розпиваючи чай, павуки в жилетках і павучихи в хустках. Над терасою світилася червоними і синіми вогниками вивіска заманливого змісту. Зверху великими літерами викладено назву трактиру: «Три бабусі». Під нею з маленьких літер витяги з меню: «Чебуреки. Шаурма. Щука фарширована. Борщ з пампушками. Чай. Шоколад. Щербет».

Численні маленькі віконця круглої форми яскраво світилися. Грала весела музика. Хтось приємним хрипким голосом співав:

– Наші павучки люблять скрипочки. Тра-ля-ля. Тра-ля-ля.

– Я не винна, що полюбила павука, – підспівувала дама. – Тра-ля-ля. Павука-скрипаля. Тра-ля-ля. Скрипаля. Ля-ля-ля. Хоча і знала я... Тра-ля-ля.

– Що наші павучки люблять тільки скрипочки. Тра-ля-ля, – продовжував співати власник хрипкого голосу. – Тільки скрипочки. Гоп-гоп, ля-ля-ля.

Павучихи, що відпочивали на терасі, всі як одна, розчулилися і кінчиками хустинок витирали по черзі вісім плачучих очей. Павуки-кавалери, забувши про чай, втішали дам, діставали з кишень своїх жилетів нові хустки.

– Б-б-батечку, розрюмсалися тут. І без них мокро... – процідив крізь зуби Бурундун. Він, мабуть, не оцінив павуковий шлягер, який щойно пролунав.

В одному віконці промайнула тінь. За секунду двері відчинилися. Різні смачні запахи залоскотали ніздрі гостей, змусили схвильовано булькати зголоднілі шлунки. Почуття голоду, що так наполегливо заявило про себе, притупило Петюньчині страхи. Малюк навіть усміхнувся, уявивши собі, які частування чекають на нього за дверима трактиру. Якщо судити за запахами, то дуже смачні!

– Шановних гостей запрошуємо до нашої оселі! Щастя яке привалило! – защебетала пишнотіла старенька пані, що з'явилася у відчиненому дверному отворі.

Хоча чому старенька? Радше дама невизначеного віку, коли заведено згадувати ягідку, яка щось там знову... Багатошаровий купол квітчастих спідниць, гарна салатова сорочка з вишивкою і не менш гарна яскраво-синя жилетка, ґудзики якої під натиском пишних форм ледь трималися на петлях. На голові червона хустка із вишитим із бісеру символом літери «Ш» – це все разом було бабусею Шань. За розповідями Яшки, літера «Ш» була знаменитою антресолівською шоколадницею, яка готувала найсмачніший у казці шоколад.

«О! – подумав Петюнька. – Якщо вірити Яшці, а такому ласуну, як він, немає причин не вірити, то там, де бабуся Шань, шукай поруч її подружок – літери «Ч» і «Щ»...»

– Щень, гайда сюди! – весело кудкудакала буква «Ш». – Чініто, подружко моя, став воду на чай! Гостей зустрічай! Ах, Щень, витягни з печі пироги! Накривайте на стіл, бабусі-веселунки! Стеліть скатертину! Ту, святкову, білосніжну з блакитною облямівкою! Сьогодні в нас гарбузова каш-ш-ша! До неї глечик кисляку! Від самого Сира Івановича!!! А до кисляку пампушечки і ватрушечки з гарбузовим варенням!

– Чай, чай, чай! З медом і теплим молочком! А ще чебуреки і вареники з нач-чинкою з гарбузового пюре! Желе з гарбуза, пудинг із гарбуза і сік! Теж із нього, рідного! – зазивала, рекламуючи гарбузове меню, друга старенька-веселунка – літера «Ч», або Чініта.

Добре обличчя з променистими блакитними очима виглянуло з-за повного плеча колоритної бабусі Шань. Поруч із великою фігурою шоколадниці тендітна Чініта в накрохмаленому рожевому чепчику, на якому вишито синіми нитками її символ, у довгій червоній спідниці, скромній золотистій блузці та вовняній безрукавці в синьо-рожеву смужку здавалася трісочкою.

«Еге, прямо як у казці про бульбашку і соломинку», – усміхнувся Петюня.

– Ви що ж це, подружки? Пригощати зібралися гостей другою стравою і десертом, забувши про першу? Спочатку борщ-щ-щ, мої голубоньки. Червоний із буряком і капустою або зелененький зі щавлем і цибулькою! – подала голос третя власниця трактиру. З усього виходило – літера «Щ», тобто бабуся Щень.

Розштовхавши ліктями дам, Щень затулила собою дверний отвір, розправила плечі, гордо демонструючи накинуту на них червону хустинку з розсипом дрібних квіточок. Витерши руки об фартух, пов'язаний поверх широкої блакитної сукні, буква «Щ» поправила коралове намисто і завзято підморгнула маркізові Медку карим оком.

– А для вас, мсьє міністре, припасено особливе частування! – кокетливо граючи довгим каштановим локоном, що вибився з-під пишного пучка на потилиці, скріпленого гребінцем у вигляді літери «Щ», солодко пообіцяла Щень. – Акацієвий мед! Гарбузовий мармелад і, звісно ж, коронна страва – смачнючий щербет! У жодній казці такого не спробуєте!!!

– Ласкаво просимо, гості дорогі! – хором заспівали кумушки. – Наш коровай – ваш коровай! Наш стіл – ваш стіл! Наш дах – ваш дах! Заходьте! Швидше заходьте сюди!

– М-м-м, мадами, з великим задоволенням! – розпливлося в усмішці рум'яне обличчя Медка.

Підхоплений під руки дамами повненький міністр розквітнув і навіть зупинив охоронців, які, як водиться, замахнулися шаблями, бачачи зазіхання на Його Найсолодше Високородіє.

– Бач, розмахалися, іроди?! Шу-у-у-стрі! – жартівливо погрозила пальцем бджолам, що сердито дзижчали, шоколадниця Шань. – І вам, шустрики, медку наллємо. Не дзижчіть!

Трактир «Три бабусі» зсередини виявився набагато просторішим, ніж уявлялося хлопчикові. Великий зал був заставлений круглими столиками, які сукупно утворювали спіраль. Десятки павуків стукали ложками, наминаючи свій обід. Утім, обід це, сніданок, полуденок чи вечеря, Петюнька визначити не міг, оскільки у фіолетовій країні, де він опинився, а під землею і поготів, у будь-який час доби було однаково – сутінково.