Глава 32 Міністерський екіпаж

До розваленої митниці поспішили пузаті павуки, підперезані білосніжними фартушками. Одні з них тягли величезні ложки-лопати, інші котили бочки. Не гаючи часу, павуки розпочали розкопки – збирання каші. Не було забуто також гарбузове насіння, адже воно дуже корисне для здоров'я. Павучки-кухарчуки вивуджували з каші насіння, а потім розкладали його для просушування на розтягнутому над селом гамаку. Тому самому, що призначався для таргана.

– Тра-та-та-та-та! – почув Петюнька голос уже знайомої йому літери «Т». – Робота кипить. Сьогодні, Ваше Солодке Високородіє, буде славне частування!

Протерши окуляри подолом сорочки і начепивши їх на ніс, хлопчик із цікавістю розглядав карету, що під'їхала до гарбузових руїн. Як і кучер, що правив екіпажем, зокрема його широченний ковбойський капелюх, бутончик тюльпана з волоськими горіхами замість коліс, зелені коники-стрибунці, запряжені в карету, і бджоли з шаблями хлопчикові були знайомі.

Петюньці двічі довелося зустрітися з каретою-тюльпаном, але тільки зараз він мав нагоду помилуватися міністерським екіпажем зблизька. Перед здивованим поглядом малюка постали деякі цікаві деталі, яких раніше, з далекої відстані, він не помічав. Наприклад, передній правий і задній лівий волоські горіхи були позолочені, а передній лівий і задній правий – посріблені.

Петюня відразу згадав новорічні свята, готуючись до яких, він разом із мамою і тіткою Зоєю розвішував на ялинці загорнуті в блискучу фольгу горішки. Протягом року малюк колекціонував красиву обгортку з-під цукерок і шоколадок. Найчастіше траплялася срібляста фольга, кілька разів – золотиста, ще рідше – червона, зелена та інших кольорів. Петюнька був радий будь-якій знахідці. Файно ж!

Корпус карети, складений з червоних пелюсток тюльпана, з боків прикрашала емблема маркіза – розгонисто виписана золотою фарбою літера «М». Зверху над літерою була намальована маленька корона.

З того боку екіпажа, який був повернутий до хлопчика, розсунулися пелюстки. З віконця, прикрашеного в тон тюльпанчику червоними фіранками, висунулася біла пухка рука. На вказівному пальці блищав червоною зірочкою розкішний рубін у золотій оправі.

Рука клацнула пальцями. Цим владним жестом маркіз Медок, як зрозумів Петюнька, підкликав його до себе. Хлопчик не кваплячись підійшов до карети. Голі ступні поколювала солома, тому він мимоволі став навшпиньки.

– Ем-м-м, молодий чоловіче. Ем... Мені... дуже... приємно... з вами познайомитися. Я стільки чув про вас. Дуже цікаво. М-м-м... Так... – повільно, дещо ліниво, розтягуючи голосні та роблячи довгі паузи між словами, чи то сказав, чи то промуркотів загадковий пасажир розкішного екіпажа.

Обличчя міністра Петюні не було видно, оскільки воно ховалося за фіранками, що злегка колихалися від подихів вітру. Тільки білосніжна рука на червоній пелюсточці, немов ложка вершків на соковитій ягідці, красувалася перед хлопчиком, грайливо постукувала пальцями з бездоганним манікюром.

Петюнька сам не знав, чому, але йому раптом уявилося, що в екіпажі сидить товстий кіт із вусами і хвостом. І, можливо, кіт цей зараз облизує мордочку, змиваючи залишки сметани, якою щойно пообідав.

Одна з пелюсток вигнулася, ніби тюльпанчик показував Петрику язика, а потім плавно опустилася на землю, сформувавши сходинки.

Міністр солодко промуркотів:

– Ласкаво просимо, молодий чоловіче. Ем-м-м. Прошу сюди...

Вказівний палець із перснем поманив хлопчика, після чого рука зникла в глибині екіпажа.

«Підкликає мене, як цуценя», – подумав Петюнька і трошки образився. Але з іншого боку, йому ще не доводилося бувати всередині бутона тюльпанчика. Тому малюк, охоплений цікавістю, слухняно ступив на сходинки. Оксамитова пелюстка приємно пружинила під його босими ніжками. Карета похитнулася, приймаючи гостя.

Хлопчик майже піднявся сходами, залишилося зробити ще кілька кроків. Несподівано над каретою пролунав оглушливий гуркіт грому. Перелякані коники застрибали на місці, карету підкинуло вгору. Пелюстка, на якій балансував Петюнька, автоматично розпрямилася. Ноги хлопчика заковзали вниз.

«Добре, що солома – не асфальт», – встиг подумати Петюня перед тим, як упасти.

До соломи, проте, він не долетів. Чиїсь міцні руки підхопили його в останній момент. Дивлячись на картату сорочку, малюк припустив, що це Бурундун розкрив для нього обійми. Але ні. У букви «Б» рукава закочені до ліктя, а в цього пана застебнуті на зап'ястях. Та й виглядає сорочка чистішою, охайнішою, чи що.

– Тра-та-та, малюку, не треба падати, – пролунало над вухом Петюньки.

– Тіпунчику! – зрадів хлопчик такій своєчасній зустрічі з літерою «Т».

– Тра-та, я. А хто ж іще? Цить, окаянні! – прикрикнув Тіпун Таратуста на коників, які ніяк не могли заспокоїтися і нетерпляче підстрибували. – Тпру, тпру, я вам кажу!

Гур! гур! гур! гур! – гортанно співало небо, помережане червоними блискавками. І що цікаво – вогняні стріли, як називав блискавки малюк, коли перетиналися і стикалися одна з одною, вимальовували на небі ноти. Петюня мав віддалене уявлення про те, що таке ноти. Їх одного разу показувала йому тітка Зоя. Вона розповідала, що за допомогою нот люди записують музику. Це теж, виходить, мова, система знаків, що передають якусь інформацію. І хоча для Петюньки ця мова була поки що малознайомою, він був упевнений, що бачить саме ноти.

«Як цікаво! – думав хлопчик. – Спочатку була мапа, а тепер уже нотний зошит. Ну й небо в павуковій країні!»

Думати Петюньці завадили фіолетові плями, що розпливлися на пелюстках тюльпана, на соломі, на рукавах гарної, червоної в синю клітку сорочки Тіпунчика, на піжамі малюка – загалом, усюди.

– Молодий чоловіче, давайте хуткіше, – підганяв маркіз Медок. – Небо вже слинявиться. Скоро почнеться справжній чорнильний потоп. Ем-м-м. Карету не відмиєш. Давайте піднімайтеся. Ем-м-м. І компанію свою покличте. М-м-м... Так... Хуткіше!

Петюнька озирнувся кругом, виглядаючи друзів. Гагатун і Віхола-в'юн копошилися на гарбузовій купі, допомагали павукам розгрібати руїни і розкладати цінний харчовий продукт по бочках. Утім, ця весела парочка не стільки працювала, скільки бавилася, через що павуки несхвально покашлювали.