Глава 31 Гарбузу капут

– Ого! – розповідав друзям Петюнька. – А тарганчик хитрий, шле комусь послання, просить про допомогу, чекає, щоб йому відчинили двері.

– Вай! Зрозуміло, кому шле. Сморчку! Цьому самозваному князю... Як тріщить? Як тріщить?!!! Аж вуха болять. Треба б йому антени підломити. Куди дивляться павуки? Нащо їм стільки очей, коли вони не можуть добряче запулити бобом у тарганчика, не здатні змусити його замовкнути? Вай! Вай-вай! – обурювався Віхола-в'юн.

– А  мені таргана, нехай він і тарган, навіть шкода. Стільки бомб, а він один... – прошепотіла Дзинь-да-да і сумно змахнула довгими віями.

– Небо поранене, – розповідав далі малюк. – У ньому зяє дірка, і в дірку цю хлинув потік зеленого пилу. О, а ще я бачу синю блискавку. Це вже не просто сяйво, це космічна буря! По-моєму, я чув про дірки в небі. Тільки в нашому, звичайному, тому, яке блакитне, небі. Якщо не помиляюся, тато казав мені, що такі діри називаються озоновими. Може, і тут, у фіолетовому небі, відбувається щось схоже. Наскільки я розумію, озонові діри – це недобре. Вони впливають на клімат нашої планети. З їхньою появою слабшає її захист, і тоді планету жалять такі ось прибульці з космосу, як ця синя змія.

Петюнька так захопився своїми роздумами вголос про небесні діри, що забув про обережність і з шепоту перейшов на підвищені тони. Утім, друзі, прив'язані до стіни, все одно не могли розчути всі деталі розповіді хлопчика через гуркіт гармат.

В'юн весь час перепитував:

– Що? Що? Вай, повтори!

Гагатун безглуздо сміявся. Бурундун бурчав. Дзинь-да-да зітхала. Абра-ар, згадавши раптом, що давно не чхав, смачно видув:

– А-а-пчхи-и!

– Ой-ой, втече! Зараз втече! Та що ж це ви? Та як це? Ах, тарган вислизнув... У ту саму дірку, про яку я розповідав. Так, справді дірки в небі шкідливі... – розчаровано повідомив Петюня.

– Юшка мене вкуси, якщо ти не правий, малий, – пророкотало над головою Петюньки. – Я б усіх цих павуків, юшку їм на голову, батогом, батогом навчав, як треба охороняти кордон. Ганебне тьху на їхні восьмиокі голови!

Від страху хлопчик пискнув, втяг голову в плечі й почав відступати вглиб кімнати. Вигляд озброєних вояків сповнював жахом Петюньку, хоча інтуїція підказувала йому, що літер боятися не треба.

– Ах, добродії! Ах, шановні! Дуже просимо вас звільнити нас від пут. Руки й ноги затекли. Сил більше немає висіти так, немов ми мухи. Пожалійте, будьте люб'язні, якщо не нас, то хоча б даму... – як завжди ввічливо, але ослабілим голосом попросив Абра-ар.

– Юшка мене побери! – несподівано гаркнув воєвода, від чого не тільки Петюня, але навіть вояки його здригнулися. – Порожня моя голова! Як міг я забути про літери?! Це все павуки винні. Збили мене з пантелику. Ну що стали, юшкині діти? Бігом марш до стіни! Ґулька заходить праворуч, М'якуш – ліворуч. Щоб за хвилину всі були розв'язані!

Вояки кинулися виконувати наказ начальника. З надмірною, треба зазначити, ретельністю. Бом, бом – дзвінко заспівали металеві шоломи на їхніх гарячих головах. Обидва вояки застрягли в проході й безпорадно розмахували руками. Міднолобий Ґулька, недовго думаючи, розмахнувся правою рукою і рубанув алебардою багатостраждальну стіну. Гарбуз крякнув і виплюнув на вулицю відсічений гострим лезом шматочок м'якоті. Численні тріщинки на стелі та стінах множилися. Зустрічаючись, вони зв'язувалися вузликом і продовжували свій звивистий шлях, обплітаючи гарбуз павутинкою. Бідна митниця стогнала і кашляла. Тріщини-шви лопалися, зі стелі посипалося насіння.

– Га-га! Ще трохи, і гарбуз розвалиться на апетитні шматочки, з яких можна буде зварити дуже смачну кашу. Додати туди крупу, медок і масло. Маслечка побільше! Смакота! Скільки буде каші?! Грандіозно! Грандіозно! – радів, перекрикуючи тріск гарбуза, Гагатун.

– Вай, чув про кашу з сокирою, а тепер буде з буквами, – похмуро жартував В'юн.

– Га-га! Хіба алебарда не сокира? Саме те! А ти, я дивлюся, наклав уже в штанці? Га-га-га! – глузував з друга Гагатун.

– Ось виберемося, сміхунчику, і я дам тобі! По твоїй капустяній голові! – погрожувала літера «В».

Бурундун хитав головою і соромив товаришів, які розшумілися:

– Б-б-батечку мій, ви зб-б-божеволіли. Б-б-бешкетники! Повний б-б-безлад!..

– Ах, це, мабуть, наслідки стресу, – припустив Абра-ар.

– Дожидатися нас не треба, Петрику! – кричала Дзинь-да-да, яку зараз найбільше хвилювала доля хлопчика. – Біжіть до виходу! Не чекайте нас!

– Ах, рятуйте мішечок і капець фея, – підказував хлопчикові професор. – Вони он там, ліворуч.

Петюнька в паніці метушився між друзями і вікном, під дощем падаючого гарбузового насіння, лавіруючи між шматочками соковитого м'якуша, що здибилися через тряску. Згадавши завдяки літері «А» про чарівні речі, він кинувся шукати їх. Капець, який верещав і лаявся не зовсім пристойними словами, знайшовся відразу. А ось мішечок із сонним порошком кудись запропастився. Напевно, впав в одну з ущелин, що утворилися в гарбузі.

Засунувши капець у кишеню, малюк знизав плечима. Повз нього з гучним тупотом промчали вояки, яким нарешті вдалося визволити з гарбуза свої шоломи. Ґулька кілька разів змахнув алебардою і розсік павутинисті мотузки. Літери, зітхнувши від полегшення, впали на підлогу.

Широкоплечий М'якуш насамперед підхопив Дзинь-да-да і легко, наче граючись, перекинув дівчинку через ліве плече. Честі висіти на правому плечі удостоїлися Віхола-в'юн і Гагатун. Літерами «А» і «Б» зайнявся Ґулька – ніс їх під пахвами. Величезними дубинами вояки розчищали прохід, розбиваючи гарбузові грудки в кашу.

Петюнька повзав на колінах, засовував руки в ущелини, намагаючись намацати там злощасний мішечок. Гарбуз ходив під ним ходором. Тріск посилювався. Можна було подумати, що митниця по-своєму регоче, не витримуючи лоскоту. Одні гарбузові шматочки з'єднувалися, наїжджали один на одного, утворюючи уступи, інші, навпаки, розходилися, формуючи в помаранчевому м'якуші каньйони. Щохвилини, поки тривав гарбузотрус,  внутрішній ландшафт митниці змінювався. На місці уступів з'являлися ями, замість ям виростали гори. Як у такому хаосі знайти мішечок?