Глава 27 Юшкин кіт

Вісім розгублених очей гостеписця, обрамлених червоною оправою окулярів, визирали з отвору, що позбувся дверей. Павук хотів свиснути, щоб покликати когось на допомогу (через фокуси огрядної Лялі на сигналізацію давно вже ніхто не звертав уваги), але згадав, що відстебнув від ланцюжка свисток-олівець. Довелося повернутися до столу, де лежав свисток.

– Вай, випустіть, будь ласка, хлопчика. Адже вже зрозуміло, що він не шпигун! – чемно, щоб не злити павука, який і без того розлютився через інцидент з тарганом, попросив Віхола-в'юн.

– Так-так. Трєба відпустити хлопсіка... – напрочуд швидко погодився виконати прохання літери «В» павук-гостеписець.

Він по черзі натиснув на зелену, синю, потім на червону кнопки. Ліхтарі згасли, скляний купол зник у стелі. Петюнька нерухомо лежав на підлозі серед насіння, поруч із ним валялися окуляри.

Впоравшись з однією справою, павук відклав убік пульт, узяв зі столу свисток і від душі свиснув.

– Юшкин кіт! Що за тривога? Що сталося? – голосно обурювався хтось на вулиці. – Юшка мене в печінку! Чого тебе, ластівочко, так скрутило?..

У відповідь – бурмотіння і плач. Це плакала і бурмотіла Ляля, яка досі не змогла розплутати ноги.

Свист припинився. Олівець-свисток випав із рота гостеписця, а він не помічав і все ще продовжував дути. Вісім очей злякано моргали, вісім ніг нервово тупцювали. З усього видно було, що павук чогось або когось боїться.

– Ах ти ж юшка без петрушки! Чого тіпаєшся? Адже не заєць, а павук. Дивись, не переплети ніжки, як твоя помічниця. Ну й митниця, юшкин кіт! – докоряв павуку бородатий дядько, вбраний у богатирські обладунки малинового кольору. На голові – блискучий шолом, на ногах – величезні чоботи. У правій руці він тримав спис, у лівій – щит, на якому було вигравірувано витіюватий символ літери «Ю».

– Ах! Сам воєвода завітав! Літера «Ю» – Юшка Юговий! Ми врятовані!!! – не приховував радості професор Абра-ар.

– Га-га! Грандіозно! – вперше за довгий час засміявся Гагатун.

А ось павуку-гостеписцю було не до сміху. Поправляючи окуляри, він незв'язно пояснював:

– Я... Це... Затримав ось... Утік тарган...

Бородань окинув поглядом кімнату. Судячи з насуплених брів, те, що він побачив, йому не сподобалося. Не кваплячись, Юшка Юговий переступив через поріг. Для нього дверний отвір виявився занадто низьким.

– Юшкин кіт! Набудували тут... – вилаялася літера «Ю», яка примудрилася стукнутися головою об одвірок.

«Дзон-дзон-дзон-дзон» – замість сигналізації дзвенів металевий шолом воєводи.

– Трєба виправити? Ми виправимо, вельмишановний воєводо! Проходьте, сідайте! – догідливо метушився перед важливим гостем павук-гостеписець.

Юшка не відмовився від запропонованого стільця. Перш ніж сісти, він кликнув одного зі своїх вояків:

– Ґулько, бігом сюди!

На поклик воєводи у двері вдерся здоровий чолов'яга – літера «Ґ», чий символ був вишитий на червоній сорочці. Теж у шоломі, тільки дірявому на потилиці. З дірки визирало зібране в довгий хвіст волосся Ґульки. Напевно, у шоломі воно не поміщалося. Вояк тягнув із собою металеву булаву з шипами й алебарду – довгий спис із насадженою бойовою сокирою. Лезо сокири застрягло в дверному отворі. Ґулька із силою смикнув зброю і видер шматок гарбузової стіни.

– Юшкин кіт! Ну й здоровань!.. – вилаявся за звичаєм Юшка Юговий, не приховуючи, втім, захоплення силою свого незграбного вояка. – На, візьми спис.

Воїн переминався з ноги на ногу, невпевнено озирнувся – куди б подіти булаву? Мотнувши кілька разів хвостом (це означало, що Ґулька думає), він знайшов вихід: свою шикарну зброю затиснув між колінами, щоб звільнити ліву руку для списа начальника.

Воєвода віддав спис помічникові, сів на запропонований стілець, розставив ноги, поклав на коліна щит і сперся на нього, ніби це була стільниця.

– Юшки б свіженької, гаряченької посьорбати... Із зелененькою цибулькою! – мрійливо сказав Юшка Юговий і навіть прицмокнув.

– Трєба юшку? Зробимо! – пообіцяв павук і попрямував до дверей (того, що від них залишилося), щоб розпорядитися щодо частування.

– Юшкин кіт! Куди це ти поповз? Яка юшка? Ти мені зуби юшкою не заговорюй. Тьху! Давай, членистоногий, рапортуй. Тільки членороздільно. Ге-ге! Членистоногий – членороздільно... Ге-ге! – спочатку розлютився бородатий воєвода, а потім засміявся з власного по-солдатськи грубуватого жарту.

Павук зітхнув. Зовсім недавно він віддавав накази, був господарем становища, а зараз ось змушений виконувати чужі накази і слухати несмішні жарти. Та ще й Ляля десь запропастилася...

– Ну? Я довго чекатиму, юшка мене в печінку? – прикрикнула літера «Ю» і стукнула кулаком по щиту.

Павук часто заморгав. Складалося враження, що він ось-ось заплаче. Але ні! Гостеписець узяв себе в руки. Точніше, у свої вісім волохатих лап.

– Цей хлопсік... – павук вказав на Петюньку, який уже отямився, сидів усередині кола і обмацував підлогу в пошуках окулярів. – Він перетнув кордон зайцем. Без сповіщення митниці. Нам трєба було перевірити, чи не посланий хлопсік Сморчком.

– Юшкин кіт! – перебив павука воєвода. – Ширше розплющ свої очі, якщо окуляри тобі не допомагають. Ти що, юшкина башко, не бачиш, кого затримав? Тобі юшка мозок переїла? Йдеться про ЛЮДСЬКЕ дитинча! Який із нього, юшка через коромисло, шпигун?!

– Знаєте! – несподівано підняв голос гостеписець. – Ми, павуки, споконвіку несемо службу на кордоні. І хто, як не ми, так добре знає сутність людей, про яких ви так дбаєте? Скільки несуть вони в собі чорноти, яку ми, павуки, змушені стерегти?! Уся та чернь, яка норовить зараз просочитися в Антресолію, чи не від людей?.. У нас, павуків, немає віри людям.

– Ех, хитра юшка... Он як соловейком розливається! – трохи пом'якшився суворий Юговий. – Ну, перевірили ви дитинча. А літери вам на що? Літери – піддані Антресолії. Як посміли ви їх приклеїти, ніби злочинців, до стіни? Маркіз Медок, а він уже в курсі, повідомить про цей інцидент Жужу. Ха, юшка мене дери, якщо вже не повідомив... Медок добре знається на своєму ділі. Не мине й сутінкової доби, як про все доповідатимуть Барсеніусу. Юшка моя! Що скаже пер Плюнь-Чпок?! Що скаже Його Величність Лут, у якого гостює зараз Барсеніус? Ти розумієш, юшко ти драна, що пахне смаженим скандалом? Це міжсвітовий конфлікт!