Глава 26 Склянка Правди

Ляля притягнула Петюньку в дальній куток білого гарбуза, де на підлозі з гарбузового насіння було викладено коло. Фиркнувши, павучиха посадила хлопчика у центрі кола, поплескала його по голові й, не кваплячись, пішла.

На столі гостеписця невідомо як з'явився величезний сірий пульт із червоною, синьою і зеленою кнопками. Павук спрямував пульт на Петюньку, натиснув на червону кнопку. Зі стелі беззвучно опустився прозорий купол і накрив хлопчика, який, наче муха, опинився всередині Склянки. Коли павук натиснув на синю кнопку, грановані стінки Склянки вкрилися різнокольоровими відблисками. Після натискання на третю (зелену) кнопку загорілося, немов справжнісінькі ліхтарики, гарбузове насіння.

Засліплений Петюнька припав обличчям до скла. З іншого боку купола проявилися розмиті контури його личка: з розплющеним носом і відстовбурченою нижньою губою. Видно було, що хлопчик плескає по склу долоньками і щось говорить, але що саме, не чути.

– По-моєму, Склянка Правди барахлить?.. – вирішив павук-гостеписець.

Щоб виправити цей недолік, він покрутив пульт, поплескав по ньому і, врешті-решт, несильно стукнув ним по столу. Жодного результату. Тоді павук пішов на кардинальні заходи – одночасно натиснув на всі три кнопки. І овва як! Запрацювало – зі Склянки почулися Петюньчині схлипи.

– Я... Я кажу правду! – доводив малюк. – Я хотів потрапити до казки, трохи заздрив Яшці, заздрив його пригодам... А потім задзвонив будильник, я знайшов коробку з літерами – Яшкин подарунок. Після цього відчинилися двері в дзеркалі, завітав у гості фей снів, його поглинула Тінь. Але капці й мішечок із сонним порошком випали із дзеркала в передпокій. Я їх підібрав, капці взув, мішечок засунув у кишеню, полетів, потрапив до Міждверного Простору, а потім сюди... Сам не знаю, як це все вийшло...

– Досить! Їй-бо! Та що це ви? Хіба ви не бачите, що хлопчик говорить правду?!!! – крикнула смілива Дзинь-да-да. – Досить мучити дитину. Досить!

– Нє-нє, мадмуазель, поки що це є недостатньо, – не погодився з літерою «Д» павук.

Криво посміхаючись, гостеписець кивнув Лялі, сів на послужливо підставлений нею стілець, витягнув уперед шість ніжок. Дві передні лапки павук задоволено потирав, немов глядач у театрі, що передчуває приємне видовище.

Склянка Правди хаотично грала всіма кольорами веселки, відчуваючи страх ув'язненого в ній Петюньки. Малюк втомився плескати долоньками по скляних стінках, але не міг зупинитися. Йому хотілося швидше вибратися звідси. Було страшно. Здавалося, що не вистачає повітря, що ще трохи і...

– Ах... – зітхнув Петюня. Не прибираючи долоньки зі стінки Склянки, він уткнувся в неї чолом і від відчаю почав постукувати ним, немов баранчик. Окуляри сповзли на кінчик носа, але Петюнька не поспішав їх поправляти. Очі хлопчика були заплющені, по щоках текли сльози. Припинивши, нарешті, бодатися, малюк сповз на підлогу. Окуляри впали йому на коліна. Із грудей Петюньки вирвалося ще одне сумне зітхання: – Ах...

Голова запаморочилася. Усе навколо попливло. Хлопчик непритомнів.

«Метелики, напевно, так само вмирали, коли ми з Яшкою накривали їх банкою. А я й не знав, що це так боляче...» – останнє, що спало на думку Петюньці перед тим, як зомліти.

Кольоровий хаос припинився. Склянка наповнилася теплим молочним світлом.

– Трєба думати, хлопсік отримав свій перший урок із серценауки, – зробив висновок павук-гостеписець, спостерігаючи за тим, як змінює свій колір Склянка Правди.

– Досить! Ви ж його вбиваєте!!! – нестямно кричала Дзинь-да-да.

Долоньки дівчинки, що виглядали з-під павутини, стиснулися в кулачки. Літера «Д» намагалася відліпитися. Їй це, на жаль, ніяк не вдавалося. Проте вдалося Шуршунчику. Тарган зісковзнув на підлогу. Переконавшись, що павуки зайняті хлопчиком, він підтюпцем побіг до залишених без нагляду чарівних речей. Його очі химерно блищали, коли довгі вусики, звиваючись, обмацували капці фея і мішечок із сонним порошком.

– Ай-ай... Куди сунеш свої вусики? – заголосив лівий капець, обвитий вже, немов плющем, вусом таргана.

– Фу-фу! – кривився його правий братець. – Був феївським капцем, а стану тарганячим? Яка жахлива доля... І навіщо йому, власне, капці?

На такі образливі для таргана слова Шуршунчик не забарився відреагувати, тицьнувши вусом в одну з дірок бридливого капця. Під жалібне «ой лишенько мені!» вус продовжив обмацування. Тільки тепер цієї честі удостоївся мішечок.

Зрештою, голосіння капців привернули увагу павуків. Величезна Ляля кинулася до таргана. Спритний Шуршунчик метнувся до виходу. З розгону наткнувшися на двері, він увімкнув сигналізацію. Двері похилилися і все ж таки таргану не піддалися. Однак коли на Шуршунчика налетіла Ляля, нещасні двері зі скрипом випали з отвору. Датчик верескливої сигналізації впав на голову павучихи. Тарган і оглушена Ляля стрімголов покотилися дорогою, вкритою соломою. Поки синя павучиха приходила до тями, розплутувала ноги, які під час перевертів зв'язалися у вузол, Шуршунчик виліз на гарбуз, розправив крила, та тільки його й бачили.