Глава 7 Підвіска для Марійки

Проґавивши чудову нагоду відзначитися в очах Марійки і в день її народження, який, між іншим, буває лише один раз на рік, вручити їй особливий подарунок, хлопці занепали духом. Вони гуськом ходили один за одним, але водночас мовчали, ніби набрали води в рот. Кожен звинувачував іншого в тому, що сталося, кожен відчував, що вина одна на двох. І якою б важкою не була ноша (почуття провини і досади), удвох її нести буде набагато легше. Розуміючи це не стільки розумом, скільки серцем, друзі не розлучалися один з одним ні на хвилину.

Куди Єрмолаєв, туди й Ложкін. Куди Петюнька, туди і Яшка. Окремо від групи, але всюди удвох. Навіть туалет напрочуд похмурі друзі відвідували разом. Помітивши таку незвичайну поведінку хлопців, Вовка, який присмирів після недавньої сутички з Єрмолаєвим, осмілів і уїдливо, стиснувши двома пальцями ніс, прогугнявив:

– Тілі-тілі-тісто, Рудий і Очкастий – хочуть заховатись, щоб поцілуватись!

Яшка за старою звичкою уже готовий був насупитися і стиснути кулаки, але, спіймавши погляд Зайчика, передумав і слідом за другом, згорбленим від переживань, попрямував до дальнього кутка ігрової кімнати. Там він сидів довго, мовчки, прикусивши губу, і періодично, ніби протестуючи, мотав рудою нечесаною гривою.

Ноша, що незримо тиснула на тендітні дитячі плечі, проте, не завадила хлопчакам поласувати запропонованим частуванням. Правильніше буде сказати: не завадила Яшкові, на апетиті якого переживання зазвичай ніяк не позначалися. Петюнька ж, усе зітхаючи, колупав ложкою в торті...

Єрмолаєв швидко впорався зі своєю порцією, взявся за порцію друга, попросив добавки, прикінчив її, потім відкинувся на спинку стільця, задер сорочку, щоб ніщо не заважало перетравлюватися їжі, і, примирливо поплескавши Петюню по плечу, пообіцяв:

– Ми що-небудь придумаємо.

Думали друзі весь залишок дня, потім наступного дня, і ще день, і ще. Так дотягнули до вихідних. У суботу Єрмолаєв гостював у Ложкіних, що стало вже традицією. Примостившись на дивані у вітальні, більш відомій як зала, друзі лежали й дивилися в стелю. Це вони все ще продовжували думати.

– Марійка заслуговує... – почав говорити Петюнька, але запнувся і нервово засовався на дивані.

За звичкою він мало не сказав: «Моя Марійка...» На щастя, Яшка не звернув уваги на збентеження друга.

– Марійка заслуговує, – повторив Петрик, – щоб їй подарували такий самий незвичайний і яскравий подарунок, як і вона сама. Після короткої паузи Петюня кивнув кудись угору і мрійливо, трохи розтягуючи слова, вимовив: – Що-небудь та-а-ке... Як он ті блискучі підвіски...

Йшлося про красуню-люстру – єдину прикрасу кімнати. Вона являла собою струмливий багатошаровий каскад з підвісок пурпурового і гранатового відтінків, що за формою нагадували груші або витягнуті крапельки, і, правду кажучи, не зовсім вписувалася в скромне умеблювання вітальні Ложкіних. Занадто громіздка, занадто яскрава, занадто гарна. Але не надто, як раптом подумалося Петуньці, для його Сонячного Зайчика!

Судячи із захоплення в Яшкових очах, рудому другові Петюні спало на думку те саме. Яшка, який не звик зволікати, одразу ж запропонував:

– Чого ми чекаємо? Давай знімемо для Марійки кілька підвісок! Ніхто й не помітить. – Трохи помовчавши, малюк додав напівшепотом:

– Такій розкішній люстрі була б рада і королева Жужа...

– Що? Що? – запитав Петюня, не розчувши останніх слів друга.

– Марійка, кажу... – навмисне голосно протрубив Яшка, приклавши до рота обидві долоні. – Такому королівському подарунку Маша точно буде рада!

До речі, вже не раз Єрмолаєв згадував у присутності Петюньки якісь дивні імена. І ім'я якоїсь Жужі зривалося з його вуст мало не частіше за інших. Але щоразу малюк вдавав, що обмовився. Спостережливий Петюня, звичайно ж, не міг не помітити в поведінці друга такого кричущого дивацтва. Він давно вже хотів допитати Яшку, але все якось не траплялося слушної нагоди.

Ось і зараз, коли Єрмолаєв «прожужжав» щось собі під ніс, Петрик насторожився, але захопившись думками про подарунок Марійці, вирішив знову махнути рукою на обмовки друга і відкласти серйозну розмову на потім.

На радість хлопців стеля у квартирі Ложкіних була низькою. Посередині кімнати, саме під люстрою, стояв масивний стіл. Якщо на нього поставити стілець, а на стілець укласти кілька товстих книжок, то і карапуз на кшталт Петюньки або Яшки зможе дотягнутися до люстри.

Оскільки Єрмолаєв був явно міцнішим за хворобливого Петюню, ініціативу з виконання плану він узяв на себе. Закотивши навіщось рукави сорочки, Яшка поліз на стілець. Незважаючи на труднощі (під вагою хлопчика стіл і стілець хиталися, ніби п'яні, а одна з книжок вислизнула з-під ноги і, розгорнувшись парашутиком, впала на підлогу), сходження на «піраміду» відбулося вдало.

Для початку малюк зняв лише дві підвіски: одну для Петюньки й одну для себе. Потім він вирішив, що розмінюватися на дрібниці не варто, і зняв ще чотири. Трохи згодом, перепочивши, Єрмолаєв знову видерся на хиткий стілець та книжки, і цього разу відчепив з різних боків люстри, щоб не так помітно було, десять кольорових підвісок. Підрахувавши, що для круглого рахунку не вистачає зовсім трохи, Яшка зітхнув і додав чотири підвіски. Загалом вдалося зняти двадцять підвісок, по десять на кожного друга.

Рано вранці в понеділок малюки, сяючи радістю, поспішали до дитячого садка. Друзям не терпілося вручити Марійці особливий подарунок. І не мало значення, що вони запізнилися на цілий тиждень.

«Краще пізно, ніж ніколи», – згадав Петюня приказку, яку часто використовує у своїх повчаннях тато.

Однак на хлопчаків знову чекало розчарування. Батьки відправили Машеньку в село до бабусі, щоб останні літні дні дівчинка провела на лоні природи, на свіжому повітрі.

Порадившись, друзі погодилися, що до повернення Сонячного Зайчика підвіски краще заховати. І не вдома, звісно (не дай Боже, хто-небудь із домашніх знайде подарунки, що з такими труднощами діставали), а на нейтральній території. Оскільки вибирати було ні з чого, статус такої було присвоєно сімейним дачним наділам. Благо, ані Ложкіни, ані Єрмолаєви не були обділені радістю з весни до осені всі вихідні та відпустки гнути спини над овочевими грядками...