Глава 3. Погана новина

Сібуя був одним з найяскравіших районів Токіо. Рекламні вивіски на всіх хмарочосах, мільйон різних кав'ярень і ресторанів, а також безліч інших розваг.

- Ріку, веди нас!

Однак пес повернув голову, не зрушивши з місця.

- Йому потрібен запах, Канто, є щось з речей жертви?

- Тільки папуга... А він у відділенні.

- Тоді вези його сюди! - скомандував я.

Через деякий час напарник повернувся з папугою і передав його мені.

- Ріку, сюди!

Пес обнюхав пташку і відразу ж кинувся на північ району.

- І що? Запитав мене напарник, коли пес стояв біля хвіртки будинку...

- Напевно, це тут... Молодець, Ріку!

Я підійшов до хвіртки і постукав... Тиша тривала секунд сорок, а слідом вийшов молодий хлопець років двадцяти і запитав:

- Ви хто?

- Детектив Юто Морі! Відповів я.

- А я... Канто Хаясі! Його напарник.

- З якої справи?

- Можемо увійти в будинок... Це пов'язано з Мей. Сказав я.

- А... І де вона знову зникла!

                                             У будинку

- Вам кави?!

- Так, будь ласка!

- З Като... Тут така справа...

Як би йому пояснити, щоб він не засмутився. Хоча він і так засмутиться, коли почує! Думав я...

- Ви про Мей? Говоріть!

Я вирішив поки що перевести розмову і дізнатися про хобі, життя Мей.

- А де... працювала Мей!?

- У ресторані через дорогу... Офіціанткою! Відповів Со.

- А хобі... у неї було?!

- Так! Вона з цим папугою взагалі зациклилася на думці про вільний політ.

- Політ? Перепитав я.

- Так! Вона вірила, що ця пташка зможе навчити її вільно літати...

- Можливо, вона зрозуміла сенс «показують вашу професію і мрію» буквально? Подумав я в голові.

- А чим конкретно... любила займатися Мей?

- Вона... «літала по дахах!» Відповів Со.

- Тоді все ясно! Зрозумілі її наміри! Сказав Канто.

- Не зараз, друже... Я хотів його зупинити, але він сказав:

- Твоя Мей померла! Впала з даху хмарочоса... Тіло знайшли вчора вранці.

- Як?! Але! Вона обіцяла, що... «польоти» безпечні. Я думав, вона жартує!

Хлопець встав і різко побіг на кухню.

- Тебе за язик тягнули, Канто?!

Я вбіг слідом, коли той тримав у руці ніж і погрожував мені...

- Со... Прошу... Заспокойся, давай поговоримо.

- Не підходь! Або...

- Со... я її однокласник, мені теж боляче це прийняти і усвідомити. Давай спокійно поговоримо... Ми привезли папугу. Прошу!

- Так... Папуга... Пропади пропадом, чортів папуга!

- Тихіше... Папугу ми заберемо... Але нам треба дізнатися, де копати далі, куди йти!

- Сходіть до ресторану! Мене не чіпайте!

- Сходімо... Але тебе залишити не можемо! Опусти ніж... поговоримо.

З іншого боку кута вистрибнув Ріку... я миттєво зреагував і підбігши, вибив ніж з рук.

- Спокійно, Ріку! Він безпечний.

Пес заспокоївся і слухняно сів, а хлопець встав на ноги і підійшов до пляшки саке... Налив собі трохи і продовжив.

- Вибачте! Я це від стресу... Чим можу допомогти?

- Розкажіть нам... про життя Мей!

- Ну... вона любила випити після роботи!  Ходила до кухаря Сото Фудзі!

- Сото? Зрозуміло! Подумав я.

- Також ходила на зустрічі з подругою дитинства... Юї...

- Іто! Я її знаю... Юї Іто. 25 років, живе в районі Тайто. Вирушаємо туди!

Коли всі стояли на вулиці, хлопець сказав:

- Віддайте мені папугу, я за ним догляну!

- Тримай! Сказав Канто і всунув птаха в руки.

- До побачення, Като! Крикнув я.