Нарешті вечір. Усі сусіди зібралися біля Петруків.
— Закрийся, піди і вмийся! — крикнула Орися, — твої очі наче орбіти у ночі!
— Твої труси тобі на очі! — відповів Степан, — і не кричи, бо кури пересгуть нестись від крику та подохнуть!
Діти сміялися, сусіди аплодували, а сміх лунав по всьому селі.
Так закінчувався ще один день у Петруків — гучний, веселий і без жодної тіні суму. І всі в Горішках знали: де Петруки — там сміх і руганина, яка робить життя яскравішим.
Відредаговано: 21.10.2025