Оточення

У ранкових сутінках, що згасали, розстелилося тканинне покривало, ніжно оповиваючи риси його обличчя.
Вербовий стіл, подекуди заплямований темними відтінками чорнила.
Запилені книги розкидані.
Затихлий вітер монотонно гортав засмальцьовані сторінки...
Посиливши ривок, сторінка прогнулася, не зумівши вберегти зневажливе сновидіння.
Сонце неквапливо сходило з усесвітніх просторів, обдаровуючи теплом сонні суцвіття.
Червоний мак слабо розкривав зелені бутони, точно слідуючи за земним світилом.
Росяний покрив захищає неприступність зволоженого ґрунту, виснаженого кореневищами та стоками.
Сяючий промінь пронизав скло, впавши на відчужені вуста...
Занурення.
Дощ звивисто стікав із палаючих стовбурів. Кора розшаровувалася, сповільнено входячи у хвилясту непроглядність.
Сотні струмків наповнювали могутнє озеро, що стрімко діставалося верхівок сосен.
Яскравий туман уселявся в темряву, хмари відштовхувалися одна від одної.
Матеріальна безодня потемніла, залишивши в погляді лише цятки, що нічим не відрізнялися від слідів пера на рваному полотні.
Роса стікала з волосся, випаровуючись у падінні.
У далеких низинах замаячили мільярди вогнів.
Пальці рук побагровіли.
Тіло завмерло в упокоєнні, розчиняючись у свідомості.
Крижаний жар пройшовся ребрами, і видіння розтануло разом із ним, повіки широко розплющилися...
Тремтіння, що звивалося, упиралося в грудну клітку. Застояна кров зашуміла в судинах.
Темний силует, що раптом промайнув, затьмарив собою сонячний промінь, даруючи небувале прозріння.
У затемнених стовпах, пошарпаних вітрами й оточених опалими модринами, стояв могутній силует масивного птаха. Він врізав старі кігті глибоко в землю, що перегнила.
Нікчемні та ненависні черв'яки перетворювалися на криваві тельбухи, що проникали глибоко в шлунок зневажливого.
Вирваний клапоть усе карбував нарис, про який ніхто ніколи не дізнається:
«Якось ти прокинешся і зрозумієш — це лише закінчується дитинство. І твої ароматні локони припадуть на твої відчуджені вуста».