Сесія 4

Гості розійшлися тільки після опівночі, тому з ранку Романові довелося зробити величезне зусилля над собою, щоб підвестися й привести себе до ладу. Ранок суботи не обіцяв особливих пасажирів, а перший клієнт був призначений лише на дванадцяту, проте стос вимагаючих оплати квитанцій на трюмо вже вивалювався з пристосованої для їх зберігання попільнички, тому Роман спустився в машину, мляво поринув у крісло, неквапливо доїхав до центру, прибордюрився та і задрімав.

Коли двері з клацанням відчинилися, він навіть не відразу зрозумів, де знаходиться. У машину поволі завантажувався важливий гість. Чорна ряса, підрясник, пузо, антрацитова бородища, прямо грак. Пасажир ґрунтовно вмостився, розправив складки на одязі і зняв з голови скуфію. Салон наповнив ледь вловимий запах ладану.

Роман майже вразився солідністю, але потім помітив, що з-під підлоги священика стирчать, білі кросівки з лейбою найка і посміхнувся. Любить батюшка комфорт. Нормально.

- Куди їдемо?

- На Кобзаря.

Священнослужитель мовчав і Роман згадав священика зі свого рідного міста. Той був чоловік помітний, коло його інтересів видавалося досить широким і аскетом назвати його було складно. Красиві жінки, гарні машини, дорогі речі – абсолютно зрозумілі світські хобі.

Якось, будучи в столиці, Роман у неформальній обстановці перетнувся з одним архієреєм, який, дізнавшись, звідки співрозмовник, заявив значно:

- Знаю, знаю вашого настоятеля, - і потім, подумавши, простягнув якось навіть схвально, - Життєлю-ю-ю-ю-юб!

Схоже, це теж був життєлюб. Нормально.

- О! Ви психолог! – несподівано поінформував Романа пасажир, який за час мовчання, схоже, вивчив інформацію на торпеді.

- Так. Для тих, хто сидить на задньому сидінні. Пересядете?

- А в чому різниця?

– Як мінімум, у вартості поїздки, – Роман усміхнувся.

- Мені персонально не потрібна консультація, але хотілося б почути вашу думку як спеціаліста-психолога. З цікавості. Ми ж можемо просто поговорити, як пасажир із водієм?

- Про що? Сподіваюся, не про бога?

- Ні, про ангелів і демонів.

Роман зневажливо хрюкнув собі під ніс.

– Нічого в цьому не розумію.

- Але у відносинах ви розумієте?

- У силу обох професій.

- От і славно. Як до Вас звертатися?

- Романе. А до вас?

– Отець Михайло.

- Ем-м-м, давайте так. Я не ваш прихожанин і мені начхати на вашу професію чи звання або що це у вас? Батько в мене один, і це не ви. Як вас по батькові?

Священик якийсь час пожував свій вус, вирішуючи, чи продовжував розмову. Мабуть, до такого тону він не звик. Проте зітхнув і кивнув.

- Михайло Олександрович.

- Дуже приємно, - Роман увімкнув поворотник і повернув ліворуч.

Батюшка знов якийсь час помовчав.

– Наскільки я пам'ятаю, психологи вивчають релігієзнавство в інституті?

– Наскільки я знаю, і священики проходять курс психології у семінарії?

- Точно так.

– Значить трошки колеги, – Роман усміхнувся, намагаючись вирівняти обстановку, – То що там із ангелами?

Отець Михайло ще помовчав, навіщось знову натягнув на голову скуфію.

- Сон мені був. Про те, що люди, люди, все життя бавляться, їм ні до чого немає справи, вони не хочуть битв або бійок. А демони все життя готуються до війни. Їх мало, але вони чітко знають чого хочуть. Я прокинувся і подумав... Чому демони воюють не з ангелами, а з людством? Що ви, Романе, на це скажете як психолог?

Роман від несподіванки питання необережно реготнув, але тут же зніяковів і зробив серйозний вираз обличчя.

- Я не дуже пам'ятаю історію походження ангелів, демонів та людей у подробицях. Але якщо прийняти бога за батька, то є дитячи ревнощі, викликани відсутністю батьківської уваги, егоцентризм і реакція на несправедливість.

- Тобто демони ревнують Бога-батька до людей, як діти ревнують батьків до молодшої дитини?

- В точку. Ангели для демонів - близнюки з протилежним знаком і, в принципі, брати нещастя. У демонів до них претензії, скоріше, як до професіоналів, які виконують свою роботу. А люди – дрібні нікчеми, що посіли їхнє місце в серці бога.

- Зачекайте, Романе! Поясніть тоді про ангелів та демонів. Ніколи не думав із такої позиції.

Роман обігнав автобус і став на світлофорі.

- Ви ж любите метафори та аналогії? Давайте поки що виведемо бога з рівняння. Залишимо умовне Зло та умовне Добро. Демонів та янголів. Якщо хочете, злочинців та поліцейських. Чи борються злочинці з поліцейськими? Чи воюють вони з ними? Ні! Основне завдання злочинців - уникати поліцейських, триматися якнайдалі. Так і демонам – янголи не потрібні. Це ангели за наказом бога на тих нападають. А ось люди – це ресурс, якому оголошено війну і через який демони можуть нагадати богові про його помилку.

- Це все, звичайно, дика софістика.

- І не дуже психологічна на додачу, - погодився Роман, - але ж у нас просто дружня бесіда?

Роман тицьнув пальцем у цінник на торпеді і священик зітхнув.

- І все-таки, чому така ревнощі до людей?

- Тому що у бога для янголів, тих що занепали чи небесних, є тільки накази, призначення та мета, а для молодших – для людства – вся любов і свобода волі. Чи це не образа? Ми, до речі, приїхали!

- Ну що ж. Я, як мінімум, знаю тему сьогоднішньої проповіді, - Михайло Олександрович покопався в сутані, дістав гроші, закряхтів і почав вибиратися з автомобіля.