Сесія 3

Романові не подобалося це місце. Людно, галасливо, суєтно. Машину він ледве запаркував і тепер увесь час сіпався, бо за спиною біля магазину місив землю ескаватор, намагаючись дістатись аварійних труб і маневруючи в неприємній близькості до багажника. Роман потарабанив пальцями по керму, відкрив бардачок і вийняв рулон туалетного паперу, збираючись позбавити бічне скло жирного відбитка вуха. Так з рулоном у руках і застала його дверцята, що відчинилися. Клієнти з'явилися на сім хвилин раніше.

Судячи з запису, пані звали Юлія. Вона плюхнулася на пасажирське крісло, гидливо глянула на вміст романових долонь, миттю просканувала водія цілком, відвернулася і кісточкою вказівного пальця постукала в скло. Михайло кинув погляд на круглі коліна клієнтки, що стирчали з-під червоної спідниці і, не ризикнувши, знову лізти в бардачок, сунув кругляш паперу в кишеню. Біля задніх дверей докурював сигарету міцненький чоловік у сірому півпальті з піднятим коміром.

«Михайло», прочитав Роман у записах.

Зробивши останній затяг, Михайло відступив на пару метрів від авто, педантично загасив недопалок об внутрішній бік урни, повернувся, сів на заднє сидіння і з акуратним лясканням прикрив за собою двері. Зітхнув.

— Їдемо? – уточнив Роман, упіймавши у дзеркальці заднього виду погляд чоловіка.

Той знизав плечима.

— Їдемо! – упевнено скомандувала Юлія і розстебнула шубку.

Роман кивнув, завівся і вирулив на трасу.

Після п'яти хвилин спільного мовчання Роман вирішив таки відпрацювати напис на авто та логотип «Психо-таксі».

— Скільки ви зустрічаєтеся? Місяць? – Він знову впіймав очі Михайла.

— Тридцять чотири дні, – перехопила відповідь Юлія. – А чому ви вирішили, що ми…

— Коханці? – Роман хмикнув.

— Не чоловік і дружина, – у голосі клієнтки виразно прорізалося роздратування.

— Шанс є, але невисокий. У Михайла на пальці обручка є, у вас – ні. Від вас пахне дорогим Бейге Шанель, від вашого супутника – тільки тютюном. Ви сіли на переднє сидіння, Михайло на заднє. Кінцева точка маршруту – на околиці. Там лише готель. Навряд чи ви у такому вигляді - в гаражі. Дверцята ви відчинили самі, прийшли раніше часу і вже на взводі, проте, незважаючи на погоду, у короткій спідниці та декольті. Ну і багато інших дрібниць. Дозволю собі уявити, що з цукерково-букетного періоду ви перескочили відразу в стадію "розлучення". Таке трапляється. Проте, є позитивний момент: через якісь ваші унікальні якості Михайло погодився на «психолога»...

Ззаду пролунав черговий подих.

— Чи він нічого не знав? Просто їхав у готель?

Юлія опустила погляд і взялася за краї спідниці.

— Зрозуміло… Причина звернення – охолодження стосунків?

Юлія кивнула.

— Михайле, як на вашу думку, в чому проблема?

Пасажир на задньому сидінні помовчав, схоже, вирішуючи, чи варто взагалі відкривати рота.

Юлія набрала в груди повітря, збираючись вкотре прийняти удар на себе, але Роман підняв палець.

— Михайле?

Віддзеркалення закотило очі під стелю.

— Я хочу розлучення, – не витримала мовчання Юлія.

— Розлучення Михайла, мабуть. Угу. Скажіть, ви казку про золоту рибку читали?

— І що? Я мушу ВСІ його бажання виконувати?

— Юлю, ви не зрозуміли. Ви у цій казці не рибка.

Пасажирка на секунду задумалася.

— Стара чи що? Так! Знаєте що?! Зупиніть! – Юлія взялася за ручку дверей.

— Зачекайте! – Голос клієнта був глибокий, важкий, владний.

Роман видихнув. Він уже не сподівався почути чоловіка. Однак час минав, а з заднього сидіння знову не лунало жодного звуку.

— Скажіть, Михайле, що ви обіцяли Юлії?

— Нічого.

— Ви приховували факт, що одружені?

— Навпаки. Одразу сказав, що сім'я для мене – святе.

— Що ви шукали у нових стосунках?

— Еммм. Нового!

— Добре. Юліє, давайте я спробую сформулювати, а ви поправите, де я не правий, – дочекавшись кивка Роман продовжив, – Ви кілька років як розведені, у вас є дитина, але вже достатньо доросла, щоб не вимагати всієї вашої уваги. Ви сильна і самостійна, швидше за все, володієте невеликим бізнесом. Однак вам самотньо. Коли ви зустрілися з Михайлом, все, чого вам хотілося, це теплоти, уваги та турботи. Так?

Пасажирка кивнула.

— Він вам це дає? Менше, ніж на початку?

— Ні, – Юлія напівобернулася в салон, – не менше.

— Він робить вас щасливою?

— Так!

— Тоді чому ви почали вимагати більше?

— Тому що мені мало.

— Юліє, дуже просте запитання: Ви хочете щастя чи повного володіння?

— Я не хочу бути другою.