Сесія 2

Клієнта Роман побачив одразу. Індивідуально пошитий діловий костюм, посріблені сивиною борідка і зачіска, які демонструють майстерність барбершопера, цілеспрямована хода людини, котра виявила мету і прямує до неї найкоротшою траєкторією. Він і на таксі навряд чи їздить, воліючи витрачати гроші на водія. Однак BMW з логотипом «ПТ» вирахував одразу.

Виходити з машини для такого — добровільно вставати у невигідну позицію. Роман відстебнув ремінь безпеки, перехилився через коробку передач і клацнув ручкою задніх пасажирських дверей. Жест ввічливості позначено, цього досить.

— Вітаю! — клієнт опустився на сидіння, залишивши ноги зовні, постукав туфлями один об одного, хоч на вулиці було чисто, і лише потім повністю завантажився в салон. Чи то відповідний показовий жест ввічливості, чи то ознака обсесивно-компульсивного розладу.

— Доброго дня, Костянтине Львовичу! Ви пунктуальні!

Клієнт кивнув і залишив репліку без коментарів. Схоже, пунктуальність — щось само по собі зрозуміле в системі заходів клієнта, а це ще один камінчик на ваги ОКР.

— Оскільки це хоч і психологічне, але таксі, можу доставити вас у потрібну точку. Ви не вказали її в замовленні. Поговоримо дорогою? Багатьом так комфортніше.

— Ні, не люблю шуму траси.

— О'кей. Тоді можемо розпочинати. В чому проблема?

Клієнт побарабанив пальцями по підголівнику крісла.

— Схоже, мені потрібна корекція поведінки, але я не в змозі визначити напрямок змін.

— У сім'ї, бізнесі, побуті?

Поки клієнт розповідав свою історію про те, що він уже рік як переїхав до столиці, підняв свій статус і увійшов до кола дуже впливових бізнесменів, але ті жорстко тримають дистанцію, Роман, зосереджено киваючи, гортав сторінки соціальних мереж Костянтина Львовича. До закінчення вступної він упіймав у дзеркальці очі клієнта і грюкнув долонями по керму.

— Все зрозуміло. Ви бездоганні.

Клієнт спантеличено підвис, але явно не через компліментарність заяви.

— Ну... Хіба це погано?

— Це не вони тримають дистанцію, а ви. Спробую вгадати. Ви жорстко дотримуєтеся правил корпоративної етики та персональної моралі, ваша поведінка не виходить за рамки допустимого, ви не розпускаєте пліток, не обговорюєте інших; підозрюю, через страх втрати контролю вкрай помірно п'єте на корпоративах. Завжди ввічливі, чесні та порядні. Ідеальні. Ваші фото зі щасливим сімейством просто дратують.

— Еммм, але ми справді щасливі! За вісім років жодного разу не підвищили одне на одного голос.

— Не важливо. Проблема не в сім'ї — проблема в потенційних партнерах. Адже так?

Клієнт коротким жестом розвів у сторони повернені догори долоні.

— Ваша криштальність робить вас каламутним.

— Еммм...

— Зробіть себе зрозумілим, — бачачи розгублене обличчя клієнта, Роман продовжив: — через вашу гладкість з вас зісковзують епітети. Дозвольте колегам поставити на вас маркер. Навісити ярличок.

— Цінник?!

— Ні. Приліпити до вас ознаку, яка кожному з них дозволить покласти вас на конкретну поличку, а не залишить бовтатися в повітрі.

Клієнт похитав головою.

— І як я маю це зробити?

— Наприклад, покажіть якесь своє захоплення, пристрасть. Якщо її немає, вигадайте. Перетворіться з невизначеного «ні про що» на зрозумілого «цей, який чайні ложечки збирає» або «який зимову риболовлю любить». Як тільки люди покладуть вас у якусь коробочку, у них з'явиться до вас ставлення та емоція. А через це вже можна впливати.

— І все?!

— Це перший крок.

— А далі?

— Зробіть це. Розкажіть іншим про своє хобі. На нараді, вечірці, у Фейсбуці — не має значення де. Виділіться за однією ознакою. Підкресліть ії. Коли з'явиться зворотний зв'язок, приходьте ще раз.

Клієнт задумливо смикав мочку вуха і мовчав. Роман підняв брову.

— Є захоплення?

— А? Так. Є. Добре, — видно було, що рішення прийнято. — Скільки з мене?

Роман кинув погляд на годинник:

— Двісті доларів.

— За одну пораду?

— Ні, за постріл зі стартового пістолета...