Сесія 1

Роман натиснув кнопку смартфона, перевірив час і кинув апарат на сусіднє сидіння — безглузда звичка, через яку йому вже двічі довелося міняти скло. До призначеного часу залишалося дві хвилини. Клієнт ще не запізнювався, але відкритий простір парковки давав змогу побачити, що в найближчій перспективі до його ВMW ніхто не поспішатимє.

На викладеному чорним мармуром ґанку офісного центру, приставивши телефон до вуха, стояв коротко стрижений дядько. Розмова в нього, судячи з руху долоні, що рубала повітря, була непроста. Проте за весь цей час він не кинув жодного погляду на припаркований автомобіль, не висловив жодного інтересу, та й загалом на клієнта із заявленою темою був не схожий.

Роман відкрив бардачок, вийняв підроздутий на кінець року щоденник у болотяній обкладинці, глянув на розклад і гмикнув. Все сходилося: і місце, і час.

Дядько на ґанку закінчив розмову і тепер стояв, спрямувавши погляд у далечінь і крутячи обручку на пальці.

Роман маніакально цінував пунктуальність. Запізнитися — втратити обличчя, вважав він. Зітхнувши, він змахнув з торпеди неіснуючий пил, опустив голову вниз, прикрив повіки, покрутив головою, розминаючи м'язи шиї, і, не розплющуючи очей, потягнувся по телефон.

Від стуку, що пролунав у скло, він помітно здригнувся, а коли відчинилися дверцята і чиєсь тіло полізло в салон, ще й очманів.

Давній чоловік без привітів розмістився у кріслі і вже тягнувся рукою за ременем безпеки.

— Клієнти сідають на заднє сидіння, — жорсткіше, ніж хотів, заявив Роман.

— Що? — нерозумно виплюнув дядько.

Запах гарного одеколону, міцний, але не дратівливий. Дорогий костюм, люксові черевики крокодилової шкіри. Годинник є, але марку не розглянути.

— Клієнти сідають на заднє сидіння, — терпляче повторив Роман. Невже він помилився? Домовленість була на першу зустріч для з'ясування ступеня тяжкості ПТСР. Дядько на військового був схожий, як індик на сторожа. — Передні місця для пасажирів, задні — для клієнтів. Так простіше працювати і мені, і вам. За вами залишається контроль зорового контакту…

— Що?! — схоже, дядька заклинило. — Ми будемо їхати, ні? Давай на Мостову.

— Ем-м-м. Я так розумію, ви — не Ігор! — скоріше повідомив, ніж запитав Роман.

— Не твоя справа…

— Угу, — Роман побарабанив пальцями по керму. — Залишіть, будь ласка, салон.

— Що?! — схоже, людської мови дядько не розумів.

— Ось всрався, та й криво. Місце звільніть. Я на людину чекаю.

— Чуєш. Ти — шашечки?! Тож поїхали.

— Це у вільний час я шашечки. Зараз маю сеанс. Тож давайте,— Роман помахав у повітрі долонею.

Дядько дихав.

— Чуєш. Ти знаєш, хто я?!

Здавалося, грудна клітка клієнта-не клієнта зараз роздується і лусне.

— Звичайно, знаю! Ви щойно кинутий коханкою невдаха, який вирішив розібратися з кривдницею на місці.

Так, це більше було схоже на правду, але щось не сходилося, були варіанти.

— Звідки?.. А, все чув?

Значить, влучив. Роман зітхнув:

— Розмова була важка, але не бізнесова. Після неї ви навряд чи зайнялися б символічною мастурбацією.

— Що?!

Романа це вже почало дратувати.

— Перстень, — він показав, як дядько возив його фалангою, — це підсвідомий жест, пов'язаний із сексуальним бажанням. Після подібної розмови з розмахуванням руками співрозмовника зазвичай хочуть прибити, ніж трахнути. Значить, не бізнес, а сварка з жінкою. Судячи з опуклості у вашому крафт-пакеті — це коньяк, так? — Навряд чи із законною дружиною. Туфлі, одеколон... Коротше. У мене зараз клієнт прийде. Так що… Я вас не повезу…

Збентежений пасажир кліпав очима, відкривши рота.

— Давайте, давайте… — поквапив Роман.

Дядько в легкій прострації простяг долоню до ручки дверей, потім повільно повернув голову.

— Ти псих чи що?!

— Майже, — Роман клацнув пальцем по затиснутій у дзеркалі візитівці.

— Психо-таксі, — вголос прочитав пасажир. — Психологічна допомога дорогою.

Роман винувато знизав плечима. Визнаю.

— А-а-а, розумію! За оренду офісу платити не треба, секретарку наймати не обов'язково. На кавомашині — економія. Мудро! І скільки пацієнтів на день?

— Клієнтів. Пацієнти — це ті, хто вимагає медикаментозного втручання. Їм потрібен уже інший фахівець.

— Який?

— Який займається патологіями — тим, що за межею норми.

— Психіатр?

— Як варіант.

— А ти?

Роман кинув погляд на торпеду і чортихнувся.

— Ви на моєму смартфоні сидите...

Дядько підняв зад, пошарив на сидінні, з подивом подивився на вийнятий апарат і простяг руку.